17

Вайолет

Я приїхала з Ліоною до палацу через терміновий лист від принца Тіми. Те що він мене просив зробити таємно мало не зупинило моє серце від щастя.

– А це куди ставити? - Тіма притягнув свічники до Анджели, ніби сам не знав куди поставити.

– Так, постав їх на той стіл, біля вази! - Анджела роздавала накази та її надмірна серйозність веселила всіх.

Соня сиділа на арці і писала запрошення. Тепер я розумію, чому Тіма і Женя заборонили слугам робити будь-яку роботу… 

– Соня, не бачила де пера? - раптом запитала Анджела.

– В тумбочці з права! Глянь або в кухні, або… в кладовій при вході… - відповіла принцеса, - А взагалі, питай в хлопців. Вони ж краще знають свій палац…

– Ми в цьому замку виросли так само як вони в нашому, тому в якійсь мірі ти більше скажеш… Тіма! Ти куди потягнув кота? 
Тіма взяв фарфорову статуетку і грав нєю з Женею так, ніби це мʼяч:

– Кіт зі мною…

– Тягни сюди, в мене є ідея! Підсунь ці ящики і постав кота на те мереживо… О, так ідеально…! 
Анджела просто обожнювала свята і завжди займалася їх організацією. Атмосфера була чудова:

– Дівчата! Ми так раді вас бачити! - сказали принцеси і підійшла привітатися з нами.

– О, ми вас три дні не бачили, а скучили неначе років 100 пройшло з того часу…  Що ви робите? 
– Завтра в Петриси і Ігора день народження! Я пишу запрошення, а Анджела напрягає хлопців, щоб ті допомагали все організувати…

Оце поворот, тут я здивувалася щей як. Поряд був Женя і щоб я не видала його він терміново покликав мене до себе:

– Женя, чому Соня каже що завтра день народження в Ігора і Петриси? Це тому їх не запросили сьогодні сюди? 
До нас підійшов Тіма:

– Та тихше ти! Так, принцеси переплутали! Їхнє день народження через тиждень, але вони цього не знають, вірніше забули… - пошепки сказав Тіма.

– Саме так, ми хочемо зробити їм пропозицію руки і серця їхньої мрії, тому сказали слугам не висовуватися і взагалі відпустили сьогодні всіх. 
– Шкода що Петриса пропускає підготовку… - сказала Ліона. 
– Це правда, але якщо вона приїде сьогодні дівчата про все здогадаються… хай вони роблять все як для себе, а ми вночі кульки з написом «з днем народження» замінимо на «Will you marry me?». Ви нам допоможете? На вас можна розраховувати? - запитав на одному диханні Женя.

– Та це ж геніальний план. Звісно ми в ділі, а хто саме буде робити пропозицію, ти чи Тіма? - запитала я в Жені.

– Женя! Ти де? Не бачив корзину з оксамитом? - позвала Соня.

– Ми вдвох хочемо, одночасно, але є нюанс! Зараз займаємося організацією, а о півночі приходьте до нас в спальню. Ми будемо готувати прикласи і пелюстки троянд! Ми вже замовили 3 тисячі троянд, які через чорних хід занесуть в нашу кімнату, щоб принцеси не помітили… все решту розповімо на місці.

Я така щаслива за своїх подруг. Я не знаю що ще придумали Тіма і Женя, але це вже звучить, як казка…

Ми прикрашали дві тераси: одна з західної сторони палацу, а інша зі східного. Вони були геть однаковими і неймовірно красивими… 

Соня організовувала східну терасу, а Анджела західну, та принци як завжди не змогли втриматися від чергового парі:

– Давайте парі! - ця ідея прийшла в голову саме для Жені, як і можна було очікувати…

– Яке ще парі?

– Анджела прикрашатиме західну терасу, як би вона хотіла щоб зробили для неї, а Соня робитиме те саме, тільки на східній терасі!

– І в чому суть парі? - поцікавилася Анджела.

– В тому і суть… - тут Тіма глянув на нього показуючи, щоб мовчав, - Ви їх прикрасите як забажаєте, але не підглядаючи одна до одної… і в кого буде гарніша, той і виграв.

Суть була в тому, щоб кожна з них зробила терасу своєї мрії і їй там же зробили пропозиції, але вся загвоздка полягала в тому, що їхні тераси нічим не відрізнялися, крім одного… 

Соня хотіла бачити пелюстки червоних троянд на фатіні, що лежала вздовж столів, а Анджела хотіла білі пелюстки.

Ввечері хлопці обʼявили нічию. 

Вечеря, не дивлячись на всі правила, була досить ситною. Здається повари сьогодні одні, з усіх слуг, були за роботою. І рагу, і суфле, і шашлики, і салати, і ще багато чого, та довго перелічувати…

День був насиченим, тому о десятій вечора вже всі розійшлись по кімнатах. 
Звісно я з Ліоною не пішли спати, ми сиділи і чекали півночі.

Щойно пробив годинник 12, ми з подругою прокралися в коридор. До кімнати принців ми дісталися майже без пригод. Тільки один раз нас мало не побачив хтось зі слуг, не потрібно, щоб нас бачили, можуть все неправильно зрозуміти:

– Нарешті! Чому так довго, ми іже подумали, що ви не прийдете! - озвався Тіма зі своєю фірмовою усмішкою.

– Ще чого…! Просто нас ледь не побачили, тому ми затрималися… Показуйте, що там в вас? - запитала я.

– Так, ми вже принесли вивіску «з днем народження» і намалювали іншу «Will you marry me?» - відповів Женя.

– Тоді що ми вам скажемо, гайда на терасу! Швидше впораємося - швидше підемо спати. Я за ввесь день так стомилася… - позіхнула Ліона.