15

Тіма

Фелтон спійманий, здається небезпеки більше немає та за столом чомусь неспокійно… Спочатку всі мовчки їли та зрештою Женя не витримав:

– Чому всі такі засмучені? Небезпека вже позаду… чи я чогось не знаю?

– Небезпека і справді позаду… та є питання, які так і не були вирішені. - сказав тато не підіймаючи очей від тарілки.

– Які питання? - запитала Соня.

– Принцеса Софія, можна попросити вас про послугу? - відповів запитанням на запитання тато, щось мені не подобається цей тон.

– О, звісно! Що я можу зробити? 
– Ідіть і спакуйте свою валізу. О, принцеса Анджела, ви теж ідіть і спакуйте свою валізу… 

А, я здогадався що тато хоче зробити. Цей жарт ми вже давно планували і обговорювали та ніяк руки не доходили…

– Валізи? Навіщо, ми кудись їдемо? Це надовго? 
– Дівчата не перемайтеся, ми з хлопцями про все подбаємо… - король Олесь хитро посміхнувся і звернувся до Дігорі:

– Друже, мої сини гостювали в твоїх опартиментах досить довгий час. Чи не вважаєш ти справедливим зі свого боку, відпустити дівчат і до нас в гості? 
Женя ледве стримував сміх.

Я ж зробив максимально серйозне обличчя.

Дігорі підняв погляд на дочок, потім на нас… і зітхнув:

– Гаразд. Але тільки під вашу відповідальність.

– Тільки не кажи, що ти про цих… рятівників?! – Соня аж підскочила і глянула на нас з братом.

– О, повір, це ще не найстрашніше, – тихо відказав їй Женя.

Дорога була… цікавою.

Спочатку тиша, потім підозрілі погляди.

А потім почалося…

– Чому ви такі задоволені? – не витримала Анджела.

– Ми? – я здивовано підняв брову. – Тобі здалося.

– Ага, – фиркнула вона. – Тіма, я тебе знаю. Ти або щось задумав… або вже зробив.

Женя тихо засміявся:

– І те, і те.

– ЖЕНЯ! – я штовхнув його ліктем.

– Що? Я нічого не казав!

– Це на майбутнє…

Соня примружилась:

– Якщо ви щось задумали… вам кінець.

– Ми це запам’ятаємо, – серйозно кивнув я.

Коли карета зупинилася, я глянув на Женю:

– Готовий?

– Звичайно, пішли! 

Дверцята відчинилися.

– Ласкаво просимо… – я вийшов першим і подав руку Анджелі.

Женя ж вийшов з іншої сторони і подав руку Соні і в ту ж секунду у двір гордо вийшов він… мій павлін.

– Анджела! – урочисто представив я.

Принцеса була вражена і це було видно.

– Тіма, ти що, знущаєшся? – дуже спокійно сказала вона.

– Це ще не все! – втрутився Женя. – Соня, до мене!

Папуга гордо сидів на балконі, та почувши голос хазяїна миттю прилетів і сів на плече розглядаючи принцесу Софію.

– Ти йому подобаєшся, в сенсі їй… - засміявся брат.

– Женя, це… ого…

– Це знак поваги! – швидко сказав він.

– Я не про це, – усміхнулась принцеса.

– А про що? - здивувався брат.

– Ми з Анджелою теж завели домашніх тварин. В мене папуга Женя, а в неї павлін Тіма...

– Тіма, ти що, розказав Анджелі про цей сюрприз?

– Я? Ти що! Я сам не знав про це! Ми не змовляючись завели тварин з іменами один одного…

Женя вже не стримався і засміявся.

– Ну що, подобається наш палац? – запитав я, коли ми зайшли всередину.

– Дуже… – повільно сказала Анджела. – Особливо мешканці.

– Це тільки початок, – підморгнув Женя. - Так, всі на кухню! Йдемо їсти, там слуги ввсесь день провели до нашого приїзду.

– Ой, ну хоч в чомусь ми з тобою схожі, - засміялась Соня.

– Апетитом? 

– Саме так. 

Раптом Соня якось дивно переглянулася з моїм братом і за секунду в них було змагання «Хто перший до кухні?»

– Діти, що ти їм зробиш… - сказала Анджела, ніби це було очікувано. 
Я глянув на неї з викликом. Щойно вона спіймала мій погляд миттю все зрозуміла:

– Ні, я не хочу бігти… я втомилася з дороги… 

Та вона не договорила, адже я взяв її на руки:

– Ну раз ти так втомилася, то я тебе віднесу!

– О, я цілком можу дійти сама… 

– Знаю, але ж ваша королівська величність має почувати себе як вдома. Я обіцяв твоєму тату, що ти в надійних руках, тому… 

Я багатозначно глянув на неї:

– Слухай, хочеш неси. Я не заперечуватиму, занадто втомилась для цього…