13

Соня

– За мною! - розпорядилася Анджела. 

– А ви куди, нам наказано сидіти тут?! - запитав Бен. 

– Ми сиділи, хіба наказ не виконано? Все, термін дії витік! - Соня навіть не намагалась його слухати, а слідом за Анджелою вибігла з башти. 

Одне діло стежити за кимось в безпечному місці, а інше споглядати, як твоїм друзям загрожує небезпека, якій ти не можеш зарадити. 

– Отримуйте! 
Ми з дівчатам взяли покривала, сковорідки і ложки. Накинувши покривало на голову людям у чорному, ми збивали їх з ніг і з допомогою хлопців, які підійшли пізніше, кидали в королівський лабіринт із шипшини. 
Так, вхід і вихід ми надійно забарикадували, щоб вони не вийшли. Принци знешкодили Слея і взялися нам допомагати. 

Тільки ми звʼязали двох останніх, почали думати, що з ними робити. Раптом ми почули, що хтось нам оплодує: 

– Браво! Оце то ви показали шоу! Я в захваті, правда, Дігорі? - це ж наші батьки повернулися. 

– Привіт, тату… - привіталася Анджела. 
– Ваша Величність! - привіталися павліни з нашим татом і підійшли до свого. - Вітаємо, тату…

Я стояла, мабуть вперше, не знаючи, що робити і як пояснити батькам, що щойно відбувалося...

– До речі, що це щойно було? - запитав наш тато. - Тіма! Ти ж мав за ними наглядати…

– Ваша Величність… ми наказали дівчатам сидіти в південній вежі та вони нас не послухали. Притягли покривала, ложки і потім шось таке втнули…

– Ні, тату! - сказала Анджела, - Поки вони нас захищали, вони не побачили, як самі опинилися в небезпеці… Вони ж наші друзі, от ми їм і допомогли… 

– Зачекайте-зачекайте…! - зупинив їх Олесь
Ніхто з королів нічого не зрозумів: яка небезпека, які ложки?

– Зейн і Мартін! Сюди! - скомандував Дігорі, - Поясніть нормально, що тут трапилось за нашої відсутності? І чому в хлопців рожеве волосся? 
– За волосся, на жаль, я нічого не скажу. Краще запитайте в принцес, вони вам більше скажуть. А що я можу сказати за цих людей в лабіринті… то вони намагалися прибрати ваших доньок, не одноразово… 

Тато зблід, а ще не тямив себе від злості та все ж слухав далі… слуга спокійно розказав, як Тіму вкусила змія і в нього три дні температура не падала; як вони захищали нас намагаючись бути непоміченими, також про наш сьогоднішній ранок: 

– Потім нам на допомогу прийшли принцеси і за допомогою покривал, ложок і сковорідки вони знешкодили всіх цих людей. Коли принци розправилися з вашим конюхом, який теж був в змові, допомогли дівчатам їх звʼязати і кинути і шипшину допоки не придумаємо, що з ними робити, та прийшли ви… - Зейн закінчив свою розповідь, поклонився і відійшов назад.

Давно я не бачила, щоб тато був такий здивований

– Охорона! Всі хто в лабіринті за хвилину повинні бути в вʼязниці, крім цьогохлопця! Його на допит, я зараз підійду і позвіть лікаря, принцеси поранені і принцам потрібен лід. І звіть до мене Ромулуса! Де його носить?! - розпорядився тато, хоч в мене з сестрою було всього кілька подряпин.

– Та все, Дігорі! Не нервуй, всі лихі люди покарані, небезпека минула… - Олесь повів тата до палацу.

Тіма хотів їх зупинити і щось сказати та Анджела не дала:

– Нічого не кажи! Не нервуй їх, зараз має прийти Ромулус, от йому і скажеш. 
– Ромулус знає! Він знає хто хотів вас прибрати, а тих кого ми затримали... то просто пішаки…

– Думаєш?

– Не думаю, а знаю! Він мав прийти і допомогти… але не прийшов… - нахмурився Тіма.

– Він приходить коли хоче, коли потрібний, ніколи не поспішає, але й не запізнюється… такий він, наш Ромулус, аби не ця його риса, тато би не підписав контракт з ним…

– Я то розумію, що ти права… але автоматично це означає, що небезпека все ближче!

– Слухай, коли тебе останній раз хвилювала ця думка? А, знаю, ніколи! - видно Анджелі подобалось його злити так само, як і йому злити єї.
Тут прийшла Ліона:

– Дівчата, там лікар прийшов по вас. Чекає на вас в вітальні… 

– Бен, Ігор, хлопці, щиро дякую за співпрацю! - сказала я і ми всі пішли до палацу.

– О, принцеси, радий вас бачити! Сідайте на кушетку, я вас огляну і оброблю рани… - добродушно привітав нас Фелтон.

– Фелтон ти уявляєш… 

Хлопці нарешті розслабились і стали розповідати лікарю перебіг подій сьогоднішнього дня, поки Фелтон порпався в своїй скрині щось шукаючи.

– Та ви що…! Це справді таке було? Ого! - яскраві реакції лікаря тільки посилювали ентузіазм. - Анджело, поверни голову трішки вліво, я оброблю подряпину.

Та не встиг лікар торкнутися, як хтось кинув каменя в них і вибив всі інструменти з рук лікаря. Всі повернулися до дверей, але там стояв… Ромулус з луком в руках:

– Дівчата, ідіть в кімнату, я розберуся з ним! - сказав лікар захищаючи дівчат собою.

– Не вірте йому! - сказав Ромулус, - Це він хотів вас вбити!

Жах і кому вірити…?