7

Тіма

– Як це сталося? - нервував Женя. 
– Та я й сам не все зрозумів… Памʼятаєш вчора на фестивалі, коли ми майже вистежили Ромулуса і Соню? - запитав я, на що брат кивнув.

– Та, пам’ятаю здається… Соня тоді втекла якраз коли ми майже збагнули де їхня схованка…

– Доречі, де Ігор і Бен? Вони ж мали вже приїхати! - згадав я про гостей, яких ми запросили.

Ігор і Бен наші друзі так само, як і Петриса, Вайолет і Ліона для дівчат:

– Вони в вітальні, їм зайти? 
– Так, поклич їх. 

Хлопці зайшли і були легко кажучи здивовані:

– Привіт, друже! Ой, що це з тобою? - питає Ігор. 

– Привіт, та вийшов на вулицю вас зустріти… і як видно не зовсім вдало… - я намагався говорити легко, та видно виходило не дуже.

– А тепер розказуй все попорядку, бо ці уривки історії ніхто не зрозуміє… - відповів Бен.

– Все почалося позавчора, як ми сюди приїхали. Деякі зі слуг вели себе дивно, не так як в інші роки, коли ми були тут. Вчора на фестивалі, ми намагалися вистежити принцес, щоб дізнатися, куди вони зникають щороку… та сталася непередбачувана ситуація і ми їх загубили, побачили тільки Ромулуса, що зник за воротами міста. В нас з ним свої рахунки…

– Хто такий Ромулус? - раптом запитав Ігор, коли настала коротка пауза.

– Та, це наш давній знайомий. Один раз на рік він приїжджає в наше королівство і, маючи уповноваження короля, кудись зникає з принцесами. Рівно опівночі вони повертаються додому, вчора вони запізнилися, через тиждень ми зустрінемося в срібній алеї я там запитаю чому. Він майже нічого не розповідає, тільки те, що вважає за потрібне, дратує, але поганого не робить…

– То що там ти казав вчора? 

– А точно! Після зникнення Ромулуса на фестивалі зʼявилося багато людей в чорному, хоч там заборонено зʼявлятися в таких кольорах… вони вели себе добре, та ми з Женею за ними стежили, вони ніби шукали когось…

– Здається я здогадуюся до чого ти ведеш… - сказав Ігор спохмурнівши…

– Як шкода, що я не можу заперечити… - я не мав вибору, він правильно думав. 
– Та ні, кому потрібно посягати на життя маленьких милих дівчаток… - засміявся Бен, він ніяк не хотів в це вірити.

– Однак комусь все таки потрібно. Я сьогодні вийшов вас зустріти, як чую в кущах щось шипить, підходжу і бачу змію. До речі, яка мене власне і вкусила, також газ прудентерії…

– Ти що, цих квітів вже давно ніхто не вирощує, вони небезпечні.

– Отож бо й воно, я сьогодні ж напишу Дігорі, що така справа! Але спершу дочекаюся лікаря, а то щось рука трохи болить…

– Ще б пак! Але… гаразд, що ми робитимемо? - тут в розмову вступив Женя, який майже ввесь час мовчав.

– Ми не знаєм хто це, що йому потрібно, чому він це робить, чого добивається і ще багато питань, тому я запитаю вашої думки. - відповів Тіма.

– Я гадаю… - почав Ігор, - Дівчатам не можна казати нічого. Вони надто… жваві і… як би то сказати…

– Надто імпульсивні? То що ти пропонуєш? - запитали нарешті хлопці.

– Дівчата знають щось про цю ситуацію? - запитав Ігор.

– Тільки те, що хтось ніби намагався мене вбити… - просто сказав я.

– Отже ти скажеш, що тебе вкусила змія і прикидатимешся в надзвичайно тяжкому стані, там температура… які там ще симптоми…

– Ну зрозуміло, що далі? - план пах пригодами, хоча зараз про них здається не варто думати…

– Отже, поки дівчата будуть вражені, ми трохи напряжемо ваших слуг, щоб вони прочесали територію палацу і пішлемо шпигуна, за людьми в чорному, коли ті зʼявляться на горизонті. Поки слуги цим будуть зайняті, тут ми з Беном вдамо, що щойно приїхали і будем максимально здивовані… принцеси і наші друзі, тому ми трохи проведемо часу разом і будемо відволікати поки Женя буде наглядати за ідеальним розслідуванням і збирати інформацію… Як вам ідея?            

Ідея хороша тому тут я сказав лиш одне:

– За діло!