5

— Ваші величності, добридень, зі святом! Куди вирушаємо сьогодні, що робитимемо? - привітався Ромулус.

– Привіт, друже. Сьогодні ми будемо в ролі принцес! - випалила Соня.

– А хто саме буде в ролі принцес? Ви всі? - здивувався Ромулус.

– Анджела, Вайолет і Петриса. Анджела вже принцеса, тому вона вже готова. А для Вайолет і Петриси потрібно придумати образ… - Соня так захопилася, що почувала себе феєю, яка збирає попелюшок на бал.

Ромулус повернувся до карети і відкрив багажник в якому лежала стара скриня з реквізитами:

– Я чомусь здогадувався, що сьогодні ви виберете саме цю професію... 

Сміючись сам до себе, дістав дві чудові сукні зі скрині:

– Ви спуститесь в лабораторію перевдягтися?

– Саме так! 
Вайолет мала чудову жовту сукню з червоно-помаранчевим мереживом, через що сукня була наче вогонь. Волосся було розпущеним, з білими шпильками, які нагадували квіти.

Петриса ж мала сукню, яка, в прямому значенні слова, нагадувала космос… Волосся - чорне, темніше ночі, легкими завитками спадало на плечі:

– Прекрасно, а тепер Анджела! - сказав Ромулус.

– О, ні, дякую. Я вже зібрана.

– Дорогенька, ти сьогодні говорила промову, тебе всі вже бачили. В мене питання, як ти плануєш виїхати з міста, я вже не кажу з королівства?

– О, сестричко, він правий… - тоді Соня заходилася вибирати мені сукню. - О, це те що треба.

Вона дістала зі скрині сукню, червоного кольору, неначе спіла вишня:

– Ходімо швидше в мене така ідея зʼявилася!!!

– О, я надіюся я про це не пошкодую… - після цих слів ми зникли за дверима лабораторії. 
Через хвилину я виглядала, як справжня заморська принцеса:

– Зачекайте, якщо ми заморські принцеси то на якій мові ми говоритимемо? - запитала я.

– Дуже просто… - здавалося для Соні немає ніяких перешкод, коли вона хоче втілити задумане в реальність… - На Лебединих островах балакають французькою і німецькою так само гарно, як в нас англійською. Як добре, що ти знаєш всі ці мови, і якщо запитають, ми не викриєм себе… Ромулус, скільки в нас є часу?

– До півночі, ваша високосте! Як зазвичай…

– Тоді гайда!!!

Через 2 години ми успішно приїхали в Етурею. Ми вирушили прямо в палац, до балу залишалось півгодини. 
– Дівчата, сьогодні там не просто бал, а бал-маскарад… Ким ми будемо?

– Анджела, дорогенька, не потрібно так хвилюватись, натомість насолоджуйся вечором в нас всього чотири години… 

На вʼїзді в палац сторож дав нам наші бальні карточки і гра почалася. 
Ми весело проводили час: Соня з Ліоною стояли біля куршета зі слугами і слухали всі місцеві плітки, я з рештою «принцес» пішли на зустріч з королевою, адже та нас позвала:

– Добридень, леді, ви звідки?

– Добридень, ваша величносте. Ми заморські принцеси з Веринде-стату. Я крон принцеса Меліса, це моя сестра Турмаш, а це наша кузина Беллі. Дозвольте поцікавитися, чому ви сказали нам підійти до вас без фрейлін, ще й так категорично? 
Коли стресова ситуація я завжди веду себе як належить і зараз це стало мені у нагоді, однак це дуже ризиковане становище і нам потрібно вийти сухими з води…

– Ну, як це, чому? Ви наші гості, та ще й принцеси, я хочу випити з вами чаю. Звісно, якщо ви хочете піти…

– О, ні нам приємна ваша компанія…

Королеву не можна засмучувати, через це я погодилася. Тимпаче мене чомусь занепокоїв її дивний погляд в мій бік:

– Отже, скільки вам років? І на скільки часу ви приїхали? - сказала королева Василина.

– Ми приїхали два дні тому.. - допомогла мені Вайолет. - І завтра зранку ми вже мусимо їхати, ми раді, що перед відʼїздом встигли заскочити на бал в вашу честь…

А в неї гарно виходить вигадувати…:

– Про що ви говорили з королевою? - Соня вже помирала від нетерплячки.

– Ой, Соню, спокійно ми просто попили чаю і я з Вайолет плели всілякі нісенітниці… - розслаблено сказала Петриса поклавши голову на плече Вайолет…

– І все? А ще що?

– Ти краще розкажи, що тобі Зоя розказала?! - відказала Вайолет.

– Хто, фрейліна королеви? А, ну вона трохи попліткувала зі мною… в мене тепер є нові ідеї, як зменшити набір нервових клітин в наших принців! - засміялась Сонічка.

– О, мені цікаво! - сказала я, - Викладай, що там в тебе?!

– Так, я собі все записала в блокнот… - почала сестра.

Цікаво, звідки в неї блокнот взявся…

– Почнемо з банального. Зараз за північ і павліни вже сплять, тому прилаштуємо відро з водою над дверима, щоб коли вони виходили все вилилось на них. Женя жах як це не любить, трюк старий, як світ, але щоразу він так злиться наче вперше. Навіть трохи дивно, що він ніколи не може це передбачити і щоразу так смішно…

– Ти краще скажи, як будем злити Тіму, він завжди зберігає холодний розум і це так дратує… - тут вже втрутилася я.