3

– Я перепрошую… що за тайфун тут пройшов за секунду моєї відсутності…? - задала я цілком логічне запитання.
– Анджело, ти головне не нервуй! - Тіма підійшов до мене і заливаючись сміхом передав мені листа ВІД ТАТА.
– Анджела, я прибʼю цих північних павлінів! - Соня видно вже встигла прочитати вміст листа.
Бідні хлопці, якщо я прочитаю лист і в мене буде така ж реакція, як в сестри. Соня підійшла до мене взяла з вази яблуко і розвернулася до Жені:
– Що ти, МУЖЕНЬОК, іди до своєї жонушки, я тебе нагодую! Це ж ти бажання загадував! - слуги вже зі всього замку позбігалися. 
Женя щасливий тікає від Соні, одні слуги дивляться через вдері і ледве стримуючи сміх дивляться на цю комедію з неприхованим інтересом і захватом, всім цікаво чим все це закінчиться. 
Вони бо ще не знають, що я ще нічого не бачила, а в мене характер «Соня помножити на 2». Ті слуги, що в кутку ховалися від гніву принцеси, вже лежали на підлозі від сміху.
Ех… все, як завжди, як в дитинстві. 
Раніше в мене були здогадки, що могло бути в листі, тепер я не знаю чого очікувати.
– Дорогі мої донечки, - писав тато, - я вже давно чекав від вас цих новин. Щоправда… не думав, що ви так швидко про них сповістите мене. Запрошення на весілля лежать в мене в кабінеті, в другій тумбочці зліва. Там залишилося вписати дату весілля. Я приїхати раніше, нажаль, не можу… Якби міг, цієї ж хвилини приїхав би і розіслав запрошення сам, але доручаю це вам. На яку дату хочете весілля? Мої донечки, як швидко ви виросли… з нетерпінням чекаю на вашу відповідь!  Король Дігорі.
Я зблідла, до мене підійшов Тіма і протягнув стакан з водою. Я блимнула на нього своїм грізним поглядом так, що в його геть мурашки по шкірі пішли:
– Тіма, тікай! - ледве сказала я, як до мене підійшов Джейк і Зот. Слуги яких ми приставили до наших павлінів:
– Ваша величність, принцеса Анджела. Простіть нас! - винувато схилив голову Зот.
О, ні тільки не проблеми, знову…
– Чому мені вас пробачати? Ви щось накоїли? - запитала я передчуваючи щось нехороше…
– Принцесо Анджело, простіть, ми не відправили ваш лист. Той, що мав бути відправлений після півночі… він згорів… - ледве договорив Джейк.
– Що? - якщо сказати, що я приголомшена, це нічого не сказати. 
– Що? - до нас підійшла Соня.
– Вітаю тебе сестричко! Наш тато ледве доїхав до кордону, а тут ми з цими новинами. Боюся уявити, що буде ввесь цей місяць робитися… Якщо ми за пів дня встигли ВИЙТИ ЗАМІЖ, то чого ще нам чекати від цих павлінів! - сказала знову грізно глянувши на принців.
– З якого боку ми павліни? - підійшов Женя.
– Муженьок, до тебе ще черга дійде! Піди поки вмийся, а то тільки торт зіпсувала! - відповіла Соня. 
Слуги, які майже заспокоїлися знову вибухнули сміхом. З уст Соні слово МУЖЕНЬОК набувало особливих барв і це звучало вдвіччі смішніше, ніж якби це говорив хтось інший.
– Добре, ЖОНУШКА! - відповів Женя, навмисно перекрививши Соню.
– А ще… - продовжила я, - Наш тато не скоро дізнається, що це жарт. Так як той лист згорів, а тато вже перетнув кордон. Якщо він до повернення додому комусь розкаже про наше «весілля», нам Реально доведеться побратися! 
– То давай не надсилатимемо лист поштою, а пошлемо гінця… - запропонувала сестра.
– Цікаво якого! Генрі захворів. 
– А Герберт? Він здається живий-здоровий…
Точно, як я могла забути:
– Лорен! - покликала я служницю. - Негайно зви Герберта і по дорозі скажи Тіррі, щоб принесла бумагу, пера і мою печатку для листів!
– Давай допоможу. - запропонував Тіма.
– Допоможи, Тимін Батькович! Раз влаштував це все… З вечерею доводеться зачекати. Іди з Женею в архів і знайди ці документи, срочно! - сказала я і передала йому листочок зі списком, через цього павліна я навіть біологію згадала...
– Вже біжу!
Після була неймовірна метушня. Як тільки ми відправили Герберта наші павліни пішли їсти (хлопці, що ти їм зробиш)
Ми з сестрою ж пішли до вітальні і втупидись в вікно.
Ми і раніше часто жартували з тата і нерідко він з нами влаштовував різні пастки і для дядька Олеся… 
Тут навіть самим дівчатам стало цікаво, як тато сприйме вістку про цей жарт:
– Ідемо вже спати… - ми з сестрою повернулися.
За нашими спинами стояли північні принци. Цікаво як довго вони вже так стоять…?
– Ви хочете - ви ідіть! - відповіла Соня за нас двох.
– Лист прийде не раніше восьмої ранку, а то і в девʼять. Дорога то не близька. Ідем-ідем, давайте. Треба відпочити трохи! - сказав Тіма мʼягким, але твердим голосом.
– Тіма! Здається ми трохи переборщили… треба було щось інше загадати. А якщо дівчатам влетить від батька?
— Не переживай. Я все владнаю... Та власне вже владнав. Я написав Дігорі, що це ми вирішили пожартувати… він дівчатам нічого не зробить, але ти правий. Треба було, щось легше загадати. Через навчання ми півроку не бачились, вони вже відвикли від наших жартів… - з усмішкою сказав Тіма.
– Ти бачив, Соня така смішна коли злиться… поки не прийде лист від їхнього тата, я буду її підколювати так дого скільки зможу…
– На мою думку в Анджели рекція була крутіша… - задумано сказав Тіма.
– Ну, не знаю. Мабуть кожному своє…
Хлопці говорили пошепки, поки вели сонних дівчат до них в спальні, і коли ті вже лягли спати, пішли до себе в кімнати…