2

– ДААААА! Ми виграли!!! - хлопці подивилися на нас своїм переможним поглядом.
Вони в цей момент виглядали, неначе… Стоп! Це ж просто Тіма і Женя, принци сусіднього королівства з півночі…
– Яка прикрість, ми приїхали майже одночасно… - сказала Соня зістрибуючи зі свого коня. - Вітаємо! 
– Вітання прийняті! Джейк, принеси бумагу для листів! Пошлем їх королю! - гукнув Тіма.
Ми з сестрою навіть не знали чи нам радіти чи сумувати…
З однієї сторони все ішло за нашим планом, з іншої якщо тато не зрозуміє жарт, для нас з сестрою все може завершитися не так гарно, як ми планували…
– Я диктую, ти пиши! - скомандував принц. – Дорогий тато, хочемо повідомити тобі, що повуха закохані в синів твого друга. Сьогодні вони зробили нам пропозицію руки і серця, і ми з сестрою виходимо заміж. І ще напиши, що весілля плануємо зробити в 1 день. Твої доньки - Анджела і Софія.
– Тіма, ти геній! - Женя вже майже катався по підлозі зі сміху.
В його такий заразний сміх, що Соня теж сміється, хоч ситуація не така вже і весела.
Ми все життя так сміялися одне з одного, адже росли разом. Все тому, що тато і дядько Олесь дуже багато часу проводять разом…
– Я вже уявляю реакцію свого тата, як він це прочитає… - зігнулася від сміху Соня.
– Отож… Тірра, відправ листи негайно і коли буде північ відразу слідом відправ і цього листа. - сказала я також ледве стримуючи усмішку. – А тепер всі в душ! Хлопці ваш душ в північному крилі зліва, а наш з права, НЕ ПЕРЕПЛУТАЙТЕ! 
Після всіх цих ігор ми добре зголодніли.
Спочатку ми з сестрою сходили освіжитися, потім пішли готувати бутерброди і робити каву.
Соня спустилася на 10 хвилин пізніше за мене і тут таке почалося:
– Аааааа! Що це таке!!! Я питаю, що це таке????? - в кухню вибіг Женя.
Женя був з напівмокрою головою і з одним рушником, обкрученим довкола талії. А, ще тапочки з ведмедиками…
Слуги, що були в кухні разом з нами, миттю розвернулися і Соня жестом показала їм, що вони можуть піти.
Після цих слів, з такими ж коментарями і таким же зовнішнім виглядом в кухню влітає Тіма:
– Якого бена???? ЩО ЦЕ ТАКЕ?? Аааа, Женя? Ти себе в зеркалі бачив?
– Тіма? Мати моя рідна… ти теж рожевий? ДІВЧАТА! Що ви накоїли???
– Спокійно, спокійно… Соня, біжи за валідолом! І прихопи по дорозі назад Джейка! - скомандувала я і з ВДАВАНИМ ЗДИВУВАННЯМ і турботлю посадила хлопців на крісла.
– Анджела, як тут бути спокійним? Благаю, скажи, що ця фарба змивається, або хоча б зійде за дні 3-4???  - такого хлопці не очікували, а я на менше і не розраховувала…
Драматизму цим хлопцям явно не бракувало, до того ж все не так погано, як можна було уявити…
– Я все поясню! Ми з сестрою були впевнені, що ви програєте парі, тому завчасно поставили вам фарбу в душ поряд з шампунем… А потім забули попередити, щоб ви не брали фіолетову баночку…
– ЯК МОЖНА ТАКЕ ЗАБУТИ??? 
– Ну… ми з Сонею програли і так засмутилися, що справді забули…
– Благаю, скажи коли фарба зійде? - але вже Женя, я ледве стримувалася, щоб не засміятися…
– Ну… ви брали баночку з синьою полоскою чи жовтою? - запитала я, надіючись на синю баночку.
– Синю… - відповіли переполохані хлопці.
– Оу… - сказала я і зробила винувату посмішку.
– Що значить це ОУ? Не лякай нас…
Хлопці побіліли від страху і стали як кров з молоком.
– Це значить… – я зробила паузу, щоб налякати їх ще більше і видала, - Синя протримається не менше ніж 2 місяці… АЛЕ ВИ НЕ ХВИЛЮЙТЕСЯ, воно… досить гарне… схоже на рожеве мелірування…
– ЯКЕ ЩЕ МЕЛІРУВАННЯ? Наш тато як побачить… 
Тут в кімнату ввійшла Соня.
Тіма відвернувся до вікна. В його очах вперше зʼявилась не самовпевненість, а якась нова, досі не відома емоція. Але ми йому пробачимо, адже він такий милий… тобто самовпевнений. 
Женя провів рукою по волоссю і на пальцях лишилася рожева піна.
– Що ви вже йдете? - запитала Соня, коли наші хлопчики відмовилися від валідолу і встали, щоб іти до своїх кімнат…
– Так, потрібно як мінімум вдягтися, а то ми зараз маєм вигляв не дуже.
Відповіли північні гості. Хоч вони вже не вперше мають такий вигляд…
– Соня… - сказала я, коли хлопці пішли.
– Що таке?
– Тобі не здалось це награним? - припустила я.
– Що саме? Ти про цих павлінів?
– Саме так. Тобі не здалося, що вони занадто драматизували ситуацію? Таке відчуття, що вони знали про цю фарбу і вдавали, ніби потрапили в нашу пастку…
– Через сім хвилин дізнаємося. 
От через що я люблю свою сестру, завжди думає наперед:
– Що ти маєш на увазі? 
– Я відправила Лулу і Лорен за хлопцями, щоб вони підслухали про що балакатимуть хлопці, коли будуть в себе в кімнатах і за цими дверима. Правда я завбачлива?
– Соню, ти геній!
Стук-стук-стук.
– Зайдіть!
В кімнату ввійшли дві служниці:
– Ваша величність, ми зробили як ви сказали.
Почали дівчата і розповіли, що почули:
– І Тіма йому каже: Да, я також спочатку здивувався, намагався знайти пояснення, як таке можливо. А потім згадав, що ми вгостях у наших ЛЮБИХ ПРИНЦЕС і все зрозумів. Вони ж без пригод і приколів жити не можуть… 
– Да, - підтвердив Женя, - я точно так само все зрозумів. Ці принцеси часто намагаються щось утнути і я звичайно засмутився зіпсованій зачісці, та побачив, що не все так погано і вирішив, що треба з цієї ситуації й собі користь отримати… От я і драматизував ситуацію, але одного ми з тобою не врахували…
– І чого ж?
– Фарба ж насправді триматиметься місяців 2 добрих. Тато як побачить, то пустить нас на фарш - звісно дядько Олесь здивується і можливо розізлиться, але хлопцям нічого не зробить і це точно.
– Ну це правда, а ти бачив як дівчата вдавали щире здивування? Та в них на лобі було написано, що вони спеціально все підлаштували і парі, і фарбу, ще й Соня перед кінною прогулянкою НІБИ довго збиралася…
А Тіма... то розумний - подумала я, коли слухала служниць…
– Точно, тепер всі пазли на місцях... А ні, не всі…  мені здається… чи цього вазона тут не було - сказав Женя, а потім мені з Лорен довелось піти, щоб вони нічого не помітили…
Завершили свою промову дівчата. 
– Цікаво… Що вони тепер робитимуть? - задумано сказала Соня, коли служниці пішли ставити на стіл.
– Зараз вони спустяться на вечерю, от і побачимо. Ти, до речі, може іди на верх до хлопців, а я візьму вазу з фруктами і теж іду… - сказала я і теж встала іти.
Взяла я вазу з фруктами і цукор, як за дверима пичувся шаленний гуркіт, неначе щось розбилося… 
Я відчинила двері повільно (мало що там може бути)… і перше, що побачила — рожеву чуприну, з якої стікав крем.
Тіма ховається за стульчиком, Женя сидить на підлозі із здивованим, проте щасливим виразом обличчя. 
На голові в його торт, який Соня запустила в нього секунду тому перед моїм приходом. Слуги забилися в куток (щоб не попасти під гарячу руку) і їли цукерки, ледь не давлячись від сміху… 
Сестра реально сердилася. Мені аж стало цікаво, що тут знову трапилося за лічені секунди, поки мене не було?
Тоді я втратила дар мови…