Розділ ІІ - "Дружба зірок"

  Настав час вильоту. Це було двадцять четверте число. Космічний корабель був готовий до злету. Команди були готові і в повному складі. За площею запуску зібралися батьки і родичі, друзі студентів, щоб провадити їх у довгий і далекий шлях. Клайд, Адель і Алан зайшли на борт корабля. Алан все хотів підійти до неї, та боявся, що вона почне кричати і всі взнають про те, що сталося. Він всерівно хотів її повернути. Вона ж косим поглядом постійно дивилася на нього і ближче підходила до Клайда. Раптом вона випадково торкнулася його руки. Він запитав її.

 - Чогось треба? Чимось допомогти?

 - Ой та ні, вибач - засоромилась вона - Я випадково.

  На цей дивний момент заздрісно глянув Алан. Він розлютився, що вона говорить з кимось іншим, а не з ним і хотів якомога швидше розібратися з цим Клайдом. Він підійшов до нього і запросив сьогодні у зручний для нього час на стакан доброго віскі. Клайд звичайно погодився, але не знав чи зможе, та обіцянку дав. 

  Усі розійшлись по своїх місцях. Корабель був готовий до запуску. Капітан наголосив початок запуску. Він підняв праву руку, що означало - підготуйтеся, опустив її до середини, що означало - заводіть мотори, і приклав до грудей, чим подав сигнал повного злету. Корабель затрусився. Його трусило довго, аж поки він не відірвався від землі. Тоді почався ніжний політ. Люди, що були за площею кричали, махали руками, бажали успішного польоту, дехто навіть плакав. Корабель почав повільно підійматися до гори. Він уже був вище високих будинків. Його політ був плавний і в скорому часі він досягнув орбіти. Усі члени екіпажу були на своїх місцях і пристебнуті ременем безпеки. Корабель набрав швидкості. Капітан наказав усім одягнути шоломи і чекати сутички. Через мить стався сильний удар, який корабель переніс добре і опинився у відкритому космосі. Всі члени команд не постраждали, лиш отримали сильні емоції від такого злету. Це був їх перший політ на такій махіні. 

  Капітан дозволив встати і дав кілька хвилин на відпочинок, щоб можна було попити кави, чи скуштувати чогось солодкого, а тоді прийти на збір. Клайд взяв собі кружку капучино і солодку булочку з вишнею. Він сів за стіл і почав обідати, як тут до нього підсів Алан. 

 - То що, може по стаканчику? - культурно запитав він, хоча він добре умів підбирати маски, щоб сховати своє справжнє лице.

 - Ні, зараз ніяк. 

 - Чому? Я маю з собою. Спеціально для такого випадку взяв.

 - Думаю трішки іншим разом Алане - розлючене обличчя Алана вмить сховалося за іншою маскою.

 - Добре - він це сказав невдоволено, мов хотів надавити на Клайда, та у нього нічого не вийшло.

 - Тоді я піду. Зараз збір має бути. Не запізнюйся.

  Алан поглянув на нього косим поглядом. Він був незадоволений тим, що такий покидьок як Клайд має право говорити з його дружиною. Він не міг побитися з ним, але й не міг сказати йому щось, бо вважав, що це призведе до бунту Адель. 

  Адель тим часом дивилася в вікно на зорі і на те, яка прекрасна її планета. Клайд проходив поруч і випадково зачепився ногою за виступ на підлозі, цим самим привабивши увагу Адель. Адель обернулася до нього і посміхнувшись запитала.

 - Не дивишся куди йдеш?

 - Є трішки - він глянув на її руде волосся, красиві очі і гарне тіло, і ніби щось заграло у нього всередині, та це були лише ілюзії - Ти чого тут? Зорі перераховуєш?

 - Так, він чудовий. А скільки ж у ньому планет і зірок. 

 - Ти Клайд, так? Студент з Вашингтону?

 - Так, а як ти взнала?

 - Емблема на твоїй куртці, вона не з мого університету.

 - Аа, так, але це не моя куртка.

 - А чия тоді?

 - Цього я сказати не можу. Вибач.

 - Нічого, я розумію, що особисте.

  Зорі світили яскраво над всім цим темним небом. Було видно як деякі з них падають і залишають за собою тонкий, мов нитка хвостик. Клайд відчував себе як в дома. Він згадував, як кожен день він сидів в себе в кімнаті, на другому поверсі і дивився на зорі в телескоп. Вже в шість років він знав усі сузір'я, планети і назви великих зірок, з допомогою науки матері. Телескоп йому подарувала мама, на його восьмий день народження. Він довго вивчав це все, багато читав і виписував, а вже після школи визначився де він хоче навчатися. Він завжди мріяв побувати в космосі, але поставив собі це не як мрію, а завдання, яке повинне приносити дохід йому і користь людям.

  Адель ж ледь не плакала дивлячись на чарівний вид з вікна. Раптом він підійшов ближче, та настільки, що Адель стало соромно і вона відійшла.

 - Не бійся. Я не кусаюсь - він глядів на неї і ніжно посміхався. У цій куртці він здавався їй таким красивим і мужнім, хоч душа його була м'якою.

 - Я знаю, що не кусаєшся, але я...я...

- Боїшся чоловіків? - вона відреагувала на його відповідь дуже схвильовано, але не могла заховати істину.

 - Так, я боюся...чоловіків.

  Алан йшов по своїх справах по тому ж корпусі, де знаходилися Адель і Клайд. Він випадково помітив їх і заховався за кутком, щоб підслухати, про що вони говорять. Він це робив дуже акуратно, мов змія, так тихо підходив і слухав.