Розділ І - "Життя трьох"

  - Наша планета пройшла дуже великий розвиток. Багато війн, розломів, землетрусів, потопів, але досі не була спустошена. Населяють її чудові істоти, що ми їх звемо людьми. Поруч із ними живуть тварини, які служать засобом для харчування, або додаткової праці, наприклад вигул собак. З часом розвиток науки, розвиток технологій і людського мозку перейшов на новий рівень. Рівень небес, або краще сказати на рівень космосу. Саме так. Часи йшли і вже багато людей відправлялося у космос у пошуках різного. Насамперед у пошуках нових ресурсів для вироблення технологій. Космонавти вчилися цьому, і за довгий час розвинули свої навички до максимального рівня. Тепер за допомогою компанії "NASA" наші механіки, вчені і добродії, які жертвували гроші на це, змогли побудувати за стільки років космічний корабель, найбільший у всій Америці, що мав розміри цілого острова. Це була велетенська космічна база, яку уже через місяць повинні відправити у космос. Назва цього корабля "Evangelion", що означає "блага вістка". Уже скоро повинен відбутися відбір космонавтів і ними можуть бути хтось із вас, мої дорогі студенти.

  Так, це був клас історії ракетобудування. Студенти сиділи і уважно слухали лекції викладача. Він дуже цікаво розповідав це все. Казали, що він був у минулому космонавтом, а точніше помічником на борту корабля "SerstonNASA 2022". Він допомагав лагодити несправні кораблі. 

 - Так, клас! На завтра виконати завдання, що я наголошував у понеділок - на задній парті піднялась рука і чоловічий голос запитав.

 - Можна, щоб ви перевірили роботу сьогодні?

 - Клайд? Ти виконав його?

 - Так.

  Весь клас косим поглядом глянув на хлопця, що був вдягнений у чорну футболку, сірі джинси і кросівки. Його звали Клайд. З усіх студентів класу він був досить розумним і кмітливим. Завжди приносив домашню роботу готовою і старанно виконаною. Його прагнення бути на борту "Evangelion" з усіх студентів було найсильнішим.

 - Добре Клайд, прийди до мене до кабінету і я перевірю твою роботу.

 - Дякую, я зараз буду - ось уже якраз подзвонив дзвоник на перерву. Клайд швидко прибіг до кабінету викладача і віддав роботу. Викладач був приємно вражений його роботою і поклав відповідну оцінку, та відпустив його, сказавши в слід, що він буде чудовим космонавтом. Він чудово розумівся у космо-техніці і вмів лагодити все, що вони проходили на парах, хоч йому було всього двадцять чотири. Клайд вийшов з університету і попрямував до дому, частково поглядаючи на небо, куди він мріяв в скорому часі відправитися на найбільшому кораблі у всьому світі. На дворі був теплий, літній 2041 рік. Закінчувалося навчання і готувалися підготовчі іспити. Усі заклади космічної підготовки складали екзаменаційні запитання та білети. 

  Нью-йоркський космічний університет мав великі успіхи з студентами. З усіх ста двадцяти студентів були вибрані лише десять, а кращими серед них були двоє. Це були чоловік і жінка, обоє віком в двадцять чотири роки. Їх звали Алан і Адель. Адель була механіком-помічником, а Алан інструктором і навченим техніки безпеки при будь якій ситуації. Вони любили одне одного уже два роки. Сьогодні ввечері Алан запросив свою наречену до дорогого готелю, щоб розважитись. Вони прибули, повечеряли і зачинилися в кімнаті. Поки Адель змивала з себе макіяж, Алан говорив по телефону. Його розмова була як спокійною, так і незадоволеною. Адель знала, що його краще не злити, бо він має досить ганебні зв'язки з поганими людьми. Тому він і хотів утекти в космос. Він криком завершив розмову і зайшов до кімнати, упав на ліжко і гучно крикнув.

 - Чорт! Як мене вже це дістало! 

 - Що саме, любий? 

 - Та всі їх борги! Як я вже хочу втекти туди де зорі. Скоріше б відбір у команду.

 - Не бійся, все ж буде добре.

 - Замовкни! Ти нічого не розумієш.

 - Ну чого ти кричиш? - Адель знала, що коли Алан у нервах, до нього краще не говорити і не підходити. Вона обійняла його і почала заспокоювати. Та поглянувши на його єхидну посмішку на обличчі, яка з'являлася не просто так, Адель зрозуміла, що він задумав. Від схопив її за руку і сильно стиснув, та настільки сильно, що вона аж почала плакати, а тоді він вдарив її і кинув на ліжко.

 - Ходи до мене, моя лялечко - він був не в собі. Вона кричала і благала допомоги, але двері були зачинені, як і вікна і її ніхто не чув. Вона хотіла вирватися з його лап, та його дії уже було не зупинити. Ця ніч для Адель була жахливою, а на ранок її в готелі уже не було і лиш обручка лежала на полиці. Таких ночей і днів у неї було не мало, але лиш сьогодні вона нарешті наважилася втекти від нього. 

  На вулиці йшов дощ. Алан прокинувся і побачив, що Адель ніде немає. Він почав телефонувати до неї, та слухавку вона не брала. Він розлютився і вдягнувши на себе робочий одяг і куртку пішов на її пошуки.

  Клайд тим часом був на автостанції, очікував на свій автобус, який довезе його до університету. Дощ лив мов з відра. Він слухав музику в навушниках і їв смачний бургер, з котлетою. Раптом на його телефон прийшло повідомлення, у якому говорилося, що він запрошений у лабораторію космічних наук NASA. Його очі вискочили на лоба. Він не очікував такого оберту подій. Коли під'їхав автобус він миттєво сів на місце, і сказав водієві куди йому потрібно. Водій рушив.

  Алан ж продовжував пошуки Адель. Він уже й був у неї в дома, і в університеті, та її ніде не було. Він продовжував телефонувати, та слухавки вона не підіймала. Його злість змішалася з тривогою і він почав панікувати. Раптом у його правій кишені почав вібрувати телефон. До нього телефонував директор Нью-йоркського університету. Він підняв слухавку і з злого миттєво перетворився на хорошого, мов це був перевертень.