Розділ 15. Таємниця старого крісла

Ми сиділи в альтанці, густо увитій ліанами дівочого винограду.

Роман Тайн втупився на мене і, здається, не міг надивитись. Я ж суворо поглядав на цього літнього чоловіка, який був моїм фізичним батьком, але ніяких синівських почуттів до нього не відчував.

– Я радий, що знайшов тебе, – сказав Роман. – Тепер моє життя набуває сенсу, тому що в ньому є ти.

- Щось раніше ви про це не думали, - зауважив я з докором. – Кинули маму вагітною та не згадували про мене багато років.

Роман Тайн махнув рукою!

- Згоден. Вина моя є! Безумовно…Та ти зрозумій, час був такий. Мені треба було ховатися, міняти прізвище, біографію. Окрім того я мав іншу родину. А одружений я був вдало, з дочкою великого літературного начальника. Зрозумій, чи міг я в ті роки оприлюднити позашлюбну дитину?

- А зараз чому про мене згадали? Навіщо? Я доросла, самостійна людина. Усі ці роки у мене був … справжній батько, який дбав про мене. Його я і вважаю за батька.

- Та який же він батько? – ледь не вигукнув Роман Тайн. – Так – пусте місце! Я твій справжній батько!

- Пізно зараз заявляти про це. Ви нічого не зробили для мене, ви мені ніхто. Абсолютно ніхто! До того ж, ви загрожували моєму батькові! Спровокували у нього серцевий удар!

- Я йому не загрожував! Я написав йому пару листів із вимогами, щоб він розповів правду про мене, направив тебе сюди… А він взяв та й помер! Ну… не думав я, що він такий чутливий… Міг би одразу зробити так, як я просив  – був би живий! І ми б з тобою раніше зустрілися!

Я відчував, що від гніву червонію.

- Ви вбили його! А ще раніше ви піддали його фізичним та моральним мукам! На вашу думку, це хороший вчинок? Не знаю, чи є цьому прощення.

Роман Тайн знітився, опустивши голову.

- Дожив…. Мій син, моя рідна кров, дорікає мені…, - гірко промовив він.

- Так, я звинувачую вас... А цей Лягушин та його підручні? Ваша робота?

Він скинув сиві брови.

- Який Лягушин? Не знаю такого… Від мене їздив лише Кромов, мій помічник. Коли я довідався, що ти в лікарні, то велів Кромову заплатити лікарям, щоб тебе краще лікували. А потім просив привезти до мене. І тут Кромов дзвонить, каже, що ти взяв квиток, збираєшся їхати до сюди. Я думаю – звідки дізнався? Кромов і зустрів тебе, під виглядом таксиста, привіз, передав Катерині.

- Катерині? Це жінка похилого віку, що мене зустріла? Ваша дружина?

Роман махнув рукою.

- Що ти! Це моя старша сестра, а отже твоя тітка. З дружиною я давно розлучений. Діти вже дорослі, мають свої сім'ї… Я ж зовсім іншим життям жив.

Я нахилився до його обличчя.

– Послухайте. А як узагалі вийшло, що у вас з'явився двійник? Адже мій батько – точна ваша копія!

Роман Тайн зітхнув.

- О, це довга історія…

- Я готовий її вислухати, коли ми вже зустрілися.

- Готовий? Тоді, будь ласка, слухай!

***

«Батьки наші були родом із Польщі, яка, як тобі відомо, досягла могутності, як Річ Посполита. Мої рідні належали до шляхти, правда особливим багатством і знатністю не відрізнялися.

 Прізвище наше - Куля веде свій початок від аналогічної прізвиська. Швидше за все, воно походить від слова kula, яке польською, чеською, білоруською та українською мовами означає «кулю, ядро». Відповідно, Кулею могли прозвати невисоку і повну людину. При цьому таке прізвисько не вважалося принизливим, оскільки повнота споконвіку вважалася ознакою здоров'я, достатку та сили.

Звичайно, могутність держави не вічна! Внутрішні розбрати, занепад економіки привели сім'ю у майже злиденний стан. Тому представники нашого роду змушені були служити у війську.

Як ти пам'ятаєш з історії, після трьох розділів Польщі, досить велика частина її території відійшла до Російської імперії.

 Один з моїх родичів Миколай Куля закохався в білоруську дворянку Гелену Скуратович.

Вперше Миколай побачив пані Гелену на балу. Вона стояла поряд зі своєю матінкою. Гелена - пекуча повногруда брюнетка, плавно помахувала віялом і поблискувала чорними очима. Було чому втратити голову!

Миколай познайомився з нею, запросив на тур вальсу. А потім, не втримавшись від пристрасті, що охопила його, написав їй любовного листа і передав через служницю. У листі було освідчення в коханні та вірші на честь красуні Гелени.

Гелена відповіла взаємністю. Почалися записки, таємні зустрічі, подарунки - як завжди, коли охоплює раптове пристрасне кохання.

Про все це знали лише служниця Гелени та найкращий друг Миколая – Збігнєв.

Але тут трапилася чергова війна з Туреччиною, і Миколай був змушений вирушити у похід.

Гелена поклялася чекати на нього і бути вірною йому.

Через два роки Миколай отримав поранення в ногу і залишив армію.

Він дуже сумував за Геленою. Поки лікувався в госпіталі, надійшов лист від його друга Збишка, в якому той, між іншим, повідомляв, що Гелена часто зустрічається з молодим чоловіком, який нещодавно оселився біля її маєтку.