Глава 12. Коли офіс спорожнів і лишились тільки ми…

Я побачила, що він незадоволено скривився.

 — Як ти собі це уявляєш? Для чого йому щось там підлаштовувати?

Я не чекала такої негативної реакції, тож трохи розгубилася.

 — Ну… можливо, він хотів зайняти ваше місце? 

 — Це смішно, дівчинко, якщо нічого не тямиш у нашій службовій ієрархії, то краще не говорити зайвого.

Вадим підійшов до вікна і якийсь час стояв, дивлячись на вулицю. Вже смеркалося, погода була геть погана: ліпив мокрий сніг, у кронах голих дерев завивав вітер, люди пересувалися по тротуарах, натягнувши на голову капюшони та кутаючись у шарфи. Навіть собаки були вдягнені в теплі комбінезони. 

 — Ти хочеш їсти? — спитав він мене. 

Я й справді зголодніла, але якось незручно було про це казати. Тому тільки знизала плечима. 

 — А я голодний, як вовк, — він усміхнувся. — Давай замовимо вечерю сюди, в офіс. Люди нехай ідуть додому, все-таки сьогодні неділя, вони й так працювали позаурочно. А ми ще трохи посидимо і завершимо те, що на сьогодні запланували. Ти не проти? 

Я кивнула.

 — Ну тоді замов чогось поживного, а я поки зроблю кілька дзвінків. 

Я вийшла до приймальні, причинивши за собою двері. Зателефонувала до ресторану, в якому напередодні вже замовляла їжу. Тоді сіла в приймальній і почала перевіряти, що вже зроблено, а що залишилося. Чула, як у коридорі лунають кроки і голоси, колеги розходилися по домівках. Поступово в офісі запанувала тиша. 

Зателефонував охоронець і сказав, що кур’єр привіз замовлення. Я спустилася донизу і забрала його. Тоді понесла до приймальні. 

Мені здалося. що охоронець якось дивно всміхнувся, поглянувши на мене. Хоча може, то просто  була гра світла, бо верхні лампи вимкнули з метою економії, в коридорі було напівтемно. 

Я повернулася до приймальні і розставила судочки зі стравами на столі. Постукала у двері, але Вадим не відповідав. Може, десь вийшов поки я спілкувалася з кур’єром? 

Я легенько прочинила двері його кабінету і зазирнула досередини. 

Вадим сидів за столом, поклавши голову на руки, і я зразу злякалася, бо подумала, що може, йому погано. 

Але потім підійшла ближче, схилилася над ним і зрозуміла, що він просто заснув. Мобільник лежав поруч із ним на столі. 

Я стояла і не знала, що робити. Мабуть, потрібно було його розбудити, але разом з тим, було й шкода. Вирішила, хай ще з півгодини відпочине, а потім уже розбуджу його. Я взяла плед, який лежав на диванчику у приймальній, принесла в кабінет і вкрила його. Але саме цієї миті він ворухнувся і розплющив очі. Зразу якось нерозуміюче озирнувся навсебіч, потім його погляд зупинився на мені. 

 — Юліанно, ти ще тут? Я думав. ти вже пішла додому… А що це в мене на плечах? 

 — То я тебе вкрила, бо ти заснув, — я знітилася. 

 — А  якби я отак проспав усю ніч, ти теж сиділа б тут? 

 — Ну, ти не сказав мені йти додому, тож, мабуть, сиділа б…

 — Добре, — він скинув із плечей плед і підвівся з крісла. — Давай я відвезу тебе додому. 

 — До тебе? — ляпнула я і почервоніла. 

 — А ти хочеш до мене? — він знизав плечима. — В цьому немає потреби. Ми вже майже все зробили. Хіба що ти маєш на увазі не роботу, а щось інше…

 — Ні, я нічого не маю на увазі, — він знову почав насміхатися з мене, і мені це було неприємно. — Добре, я зараз тільки складу їжу, яку привезли з ресторану, ти візьмеш додому і повечеряєш. 

 — А ти щось їла? — він уважно поглянув на мене. — Треба їсти, бо тебе вже вітром зносить. Чи ти на дієті? 

 — Ні, — я похитала головою.

 — Тоді давай так, ми зараз повечеряємо тут, а потім я відвезу тебе додому…

***

Ну ось і чергова глава))) Діліться враженнями і не забудьте підписатись на Владу Холод і Марʼяну Долю(нас), вже післязавтра в нас стартує ще одна новинка в незвичному жанрі, але думаю вам сподобається =))) 

уривок:

— Мілорде, жахлива новина сколихнула столицю, ваш...

— Ендрю, — загрозливо сказав я.

— Пробачте, але це дійсно важливо! — він увійшов до кімнати, хоча раніше ніколи не робив подібного без мого дозволу. — Це стосується короля!

— Що? — Ванда, яка до того сиділа під столом, аж вдарилась головою.

— У вас там... — Ендрю то розкривав, то закривав рота, не знаючи, що сказати.

Старий був дуже віруючим і тому ставився до спільних дружин з великою долею скепсису і несприйняття. Що ж, приховувати Ванду сенсу вже не було, Ендрю все одно помітив.

— Вилазь, — я зітхнув і відсунув свій стілець так, щоб Ванда могла вилізти.

Ванда виповзла з-під столу, встала з колін, витерла рукою губи, я усміхнувся.

— Вона... Вона... — його обличчям пішли червоні плями.

— Працювала, — завершив я за Ендрю, заправляючи рубашку і поправляючи штані. — І вже завершила свою справу. Я задоволений.

ВАДИМ

Вечеряти в майже порожньому офісі в кабінеті — це не якесь побачення чи щось подібне, однак ми все одно були тут тільки вдвох і я не міг відвести від неї погляду. Юля була дійсно красивою, але всі мої секретарки були красивими, однак зараз я відчував щось нове.