Глава 11. Підозри. Невже ти про мене такої поганої думки?...

Мені було складно через те, що він настільки непередбачуваний. І як керівник, і як чоловік. Хоча не такий уже в мене великий досвід стосунків, щоб я могла розбиратися в чоловіках. Вірніше, у мене взагалі не було тривалих стосунків. Так, якийсь легкий флірт, проводжання, зустрічання. На попередній роботі один колега, правда, був налаштований рішуче і навіть зробив мені пропозицію руки і серця. Але він був старший від мене, типовий “ботанік”, ще й жив з батьками. Я так підозрюю, що він просто хотів вирватися з-під опіки занадто турботливих тата й мами, переїхати до мене і щоб далі вже про нього дбала я. Але мені таке не дуже подобалося. Я все ж хотіла, щоб мій майбутній чоловік був справжнім чоловіком, а не якимось “матусиним синочком”.

Мабуть, я була надто перебірлива, тим і подруга мені дорікала. Тому досі, у двадцять п’ять років, була сама. Але я при цьому почувала себе спокійно, знала, що все в житті відбувається вчасно, і якщо у мене немає власної сім’ї чи просто коханої людини, то значить, для цього просто не настав час. 

Але зараз, дивлячись на Вадима, я раптом уявила, як би було, коли б ми справді були разом… Такі думки змусили мене почервоніти, я швидко відступила на крок назад, пробурмотіла щось про те, що ми втрачаємо час, і повернулася до роботи. 

Якусь годину чи й дві я провела в кабінеті Вадима, потім до нього прийшов його заступник, як він сказав, для конфіденційної розмови… я зрозуміла натяк і перебралася до приймальні. Тут у нас стояв кулер для води і кавоварка, тож працівники часом заходили або набрати води, або зробити собі каву. 

Краєм вуха слухаючи їхні розмови, я намагалася зрозуміти, що з себе представляє наш шеф, яка він людина, і як до нього ставляться в колективі. Говорили про роботу в основному жінки ( бо чоловіки були менш балакучі, а якщо й перекидалися словом, то про футбол або ж політику). Заміжні жінки нарікали, що доводиться працювати понаднормово, а їхні чоловіки сердилися через це. Молоді ж дівчата, навпаки, були задоволені тим, що мають змогу спілкуватися зі знаменитостями та бути в курсі світського життя, новин моди тощо. Особливо були раді потрапити на роботу у відділ, де різні фірми давали на тестування косметику, одяг, різні девайси, а журналісти, випробувавши це все, писали потім відгуки. 

Одним словом, нічого серйозного я не почула. Про шефа дівчата говорили, демонстративно закочуючи очі і понижуючи голос… адже він порівняно молодий, неодружений, впливовий і забезпечений. Але його й боялися, бо, за чутками, він міг вигнати з роботи за найменший прорахунок. 

Я почула, що попередня секретарка мала з Вадимом роман і десь комусь розказувала по телефону, який він у ліжку, а він дізнався про це і звільнив її. 

 — Отак просто звільнив? — перепитала якась новенька співробітниця у більш досвідченої. — Міг би просто догану вліпити чи позбавити премії…

 — Так, бо вона зливала конфіденційну інформацію, — зареготала її коліжанка. Потім вона згадала, що вони з подругою не самі у приймальні, поглянула в мій бік і притишила голос, але я все одно почула. — А може, він того… не дуже її вразив… ну, ти сама розумієш чим…

 — Ну але вона повелася непродумано, — сказала замислено молодша дівчина. — Якщо маєш роман із шефом, треба сидіти тихо, щоб ніхто не здогадввся. От якби я…

 — Не розкатуй губу, — кинула їй подруга. — Щоб втриматися на роботі, краще триматися від нього подалі! І від його заступника теж! От він мене підставив з цією вечіркою. Я завжди домовлялася з обслуговуючим персоналом, вже знаю цих людей, не доводиться довго шукати. А тут вечірка на носі, а ніхто не дає доручення підібрати офіціантів і прибиральників. В кого не питаю, ніхто нічого не знає. Олексій взагалі на дзвінки не відповідає. То поки не відбулася нарада, і шеф не дав розпорядження, ніхто не знав, чим він має займатися. А самоуправство у нас тут не вітається… Всі дії потрібно узгоджувати зі старшими за рангом. 

 — Ага, дивно… — кивнула новенька співробітниця, але тут двері кабінета шефа почали відчинятися, і обох пліткарок як вітром винесло з приймальної. 

***

Я нижче опустила голову над паперами. Треба було й собі зробити кави, але хай вже тоді, коли Вадим десь піде. Щоб він знову не відпускав якихось натяків на те, що я вчора ночувала у нього. Тому я вдала, що дуже заклопотана роботою, і мені немає коли навіть вгору глянути.

Але тут почулися кроки, що наближалися до мого столу, я зрозуміла, що спілкування не уникнути, і підняла голову та глянула на чоловіка, що підійшов. Це був Вадимів заступник, Олексій. А сам шеф, здається, з кимось розмовляв по телефону у своєму кабінеті. 

 — Як вам працюється, Юліанно? — привітно спитав Олексій. — Вже звикли до колективу?

 — Так, усе добре, — кивнула я. — Дякую. 

 — Багато роботи, правда? Але коли мине ця вечірка,стане легше. Ну, до нового дедлайну, — усміхнувся він. 

Я теж усміхнулася, хоч і хотілося, щоб він швидше пішов, а не стояв над головою. Роботи було багато, і знову сидіти до ночі не хотілося. 

 — Зате тут цікаво працювати, — відповіла я, продовжуючи набирати текст, який потрібно було роздрукувати. 

 — О так, багато дівчат приходять сюди спеціально, щоб знайти багатого чоловіка. Навіть хабарі дають, щоб їх порекомендували нашому босу.

 Він що, натякає на те, що я сюди потрапила “по знайомству”?