Глава 10. Коли ми прокинулись в одному ліжку...

— Ти серйозно? — здивовано перепитав я, сідаючи за кермо. — Все ж, вечір. Твій хлопець не буде проти?

— Який ще хлопець? — відповіла Юліанна питанням на питання, сідаючи на сидіння поряд. 

— Дійсно, який, — я усміхнувся і завів машину, після чого одразу вирулив на виїзд. — Навряд хлопець відпускав би тебе до нашого клубу.

— Ну якби у мене був хлопець, то він би мені довіряв, — припустила вона. 

— Теж правда, — погодився я, коли ми вже виїхали з паркування. — Добре, що мій будинок поруч.

Я усміхнувся і проїхав буквально пару будівель, після чого заїхав на підземний паркінг вже свого будинку. 

— Ого, дійсно поруч, пару хвилин їзди, не більше, — здивовано сказала Юля. 

Я лише кивнув, після чого припаркувався на своєму місці і вийшов з машини. Юля встигла вийти ще до того, як я відкрив перед нею двері. Ще й документи вхопила раніше за мене.

— А ти шустра, — схвально сказав я. 

— Я нормальна, — буркнула Юліанна.

— Добре, нормальна моя, ходімо, — я клацнув на електронний ключ і замкнув машину, після чого пішов до ліфтів нагору...

***

— Ніколи не подумала б, що ти живеш в подібній квартирі, — здивовано сказала Юліанна, розглядаючи мою напівпорожню квартиру. 

— Не такого очікувала від медіамагната? — я усміхнувся, зазирнувши їй в очі.

— Ні, — сказала вона ніби виправдовуючись і відвела погляд. — Тобто, так, — вона знов подивилась на мене. — Так, не такого. 

— Я тут майже не буваю, — я знизав плечима, продовжуючи усміхатись. — Не дивно, що тут доволі порожньо. 

— В принципі, ти дійсно весь час на роботі, тому так, це мало бути очікувано, — Юліанна роззулась і повісила своє пальто на вішак. 

Я теж зняв верхній одяг і взуття, після чого запросив Юлю йти за мною. 

Одразу ж завів її до кабінету, добре, що тут був доволі широкий стіл і ми вдвох мали за ним уміститись.

— Зараз підставлю другий стілець, — сказав я і підставив стілець. — Що ж, можемо попити чаю чи щось таке і за роботу. 

— Давай я тоді одразу сяду за документи, почитаю що до чого, — запропонувала вона, сідаючи за один із стільців і розкриваючи теку. — Флешка в мене теж з собою, можна використовувати цей ноут? 

— Ні, дам тобі інший, — я відсунув від неї свій ноут і дістав ще один, «запасний», після чого простягнув його Юлі. — А за тим буду працювати я.

— Добре...

***

Час за роботою йшов доволі швидко. Ми змогли попрацювати доволі продуктивно, навіть краще, ніж я сподівався. Я думав, що буду розбиратись з проблемними місцями мало не до ранку, але завдяки Юлі вже близько другої ми зробили той мінімум, що треба було зробити до того, як підемо на роботу. 

Єдине, я тільки зараз зрозумів, що у мене ж навіть другого ліжка нема. Я й диван у вітальню не купував, не те що друге гостьове ліжко. 

— Давай проведу тебе до ванної кімнати, — сказав я, коли побачив, що вона вже практично засинає. 

— Ні, нам би ще зробити оцей графік... — Юля позіхнула. — Тоді завтра буде значно легше...

— Якщо ми продовжимо, то завтра просто проспимо, — запевнив її я. — А нам треба поспати хоча б годин шість. 

— Вже друга, ми ніяк не поспимо до восьмої, вже о девʼятій треба бути на роботі... — сонно сказала вона. 

— Ти забула, що ми поруч з офісом? — я усміхнувся. 

— А, точно, — Юля кивнула.

— Я дам тобі якусь чисту футболку, — запропонував я. — І можеш йди в душ.

— Дякую, — вона кивнула. 

— Тоді почекаай хвилину, зараз прийду. 

Я встав з-за столу, покинув кабінет і пішов до спальні. Відкрив шафу, дістав звідти довгу чорну футболку.

Цікаво, наскільки ця річ прикриє її тіло... Хотілось би, щоб не надто сильно. Але Юля доволі мініатюрна, тож навряд мені буде видно хоч щось. З іншого боку, вона ж не вдягне під неї ліф, тож...

Я усміхнувся, подумавши по це. 

Так, ні, мені не варто думати про Юлю в такому ключі. Вона може стати хорошою помічницею, а у мене з цим постійно проблеми. Все ж треба розділяти роботу і ліжко... Але що робити, якщо навіть вдома, в своєму ліжку, я часто думаю саме про роботу?... 

Коли я повернувся до кабінету, то побачив, що Юля вже мало не спить.

— О, Вадиме, ти тут, — вона аж підскочила зі стільця.

— Тримай, — я простягнув їй футболку. — А рушник візьмеш вже в ванній... 

ЮЛЯ

Квартира Вадима мені сподобалася, хоч і виглядала вона дещо занедбано. Хоча це, мабуть, не зовсім доречне слово… Бо коли чуєш «занедбана», на думку спадає безлад і хаос, але тут нічого такого не було. Навпаки, у квартирі було чисто, прибрано, але здавалося, їй бракувало індивідуальності. Не було ні кімнатних рослин, ні якихось милих дрібничок чи сувенірів, усе однотонне, у витриманій кольоровій гамі, із сучасною побутовою технікою, але було видно, що нею майже не користувалися.