Глава 8. Продовження гри, вечір і ранок.

Авжеж, можна було подумати, що я захищаю Юліанну, і тому сказав всім заплющити очі, але насправді... Мені не хотілось, щоб на неї дивився хтось, окрім мене. Це було нове відчуття... Зазвичай мене не дуже цікавили інші люди. Але з нею все було інакше. Я хотів спостерігати за тим, як вона червоніє тільки переді мною. 

Вона дуже швидко перевдягнулась, простягнула мені свою кофтинку і я накинув її собі на плечі. 

Юлінанна все ще червоніла. В цю мить мені здалось, що між нами є якийсь особливий звʼязок. 

— Юліанно, ваша черга, — нагадав ведучий.

На цю мить вже всі розплющили очі і вона закрутила стрілку...

***

— Сядь до мене на руки, обійми і поцілуй, — заявив Юліанні Віталій, один з елітних постійних гравців.

Я мимоволі стиснув долоні в кулаки. Серце забилось швидше.

Чому я так реагую? Вона має бути тільки моєю іграшкою?... Вся справа в цьому? 

Юля мельком глянула на мене, а потім все ж встала з диванчика і пішла до Віталія... Вона сіла йому на руки.

Щойно вона зробила це — руки Віталія обвили її талію і мене аж перекосило від злості. 

Ні. Так не має бути. 

Я похитав головою і навіть відвів погляд. Я не хотів це бачити. 

Чорт, що відбувається? 

Я дістав мобільний і відкрив додаток керування приміщенням. Мельком глянув на значок пожежної тривоги.

А тим часом кімнатою роздалось улюлюкання.

Я перевів погляд на Юлю і Віталія, але вони вже не сиділи разом і Юля йшла назад до мене, задоволена і весела. 

Я одразу ж насупився... Не очікував від неї такої реакції. Значить, коли зі мною речами обмінюватись, вона очі ховає, а як сідати комусь на руки і цілуватись — радіє? 

— Ну що ж, на сьогодні наша гра закінчена! — заявив ведучий. — Зустрінемось за тиждень. 

Всі почали вставати з місць, Юля теж. 

— Стій, — я взяв її за запʼясток. — Я тебе підвезу.

— Та не треба, мені незручно, — вона відвела погляд. 

— Сказав же — відвезу, — твердо промовив я. — Пішли за речами, — і потягнув її за руку до гардеробної...

Хотілось якомога швидше увезти її звідси. Не знаю, чому на мене найшли ті ревнощі, в тому, що це були ревнощі я не сумнівався. Я був не з тих, хто буде обманювати себе ж, тому легко визнав це...

Щойно ми забрали речі і дістались паркінгу, я відкрив перед нею дверцята машини. Юля сіла всередину, я обійшов машину і сів за кермо. 

— Називай адресу, — сказав я.

Юля тихо промовила свою адресу і ми рушили до пункту призначення, більше не розмовляючи.

Дорогою я трохи розслабився. Принаймні, гра скінчилась. А що як їй і далі випадатиме дія з кимось типу Віталія? Він любить молодих дівчат... Знаю, що він не раз підкатував до таких, як Юля, тих, хто прийшов до клубу за грошима. 

— Приїхали, — сказав я, припаркувавшись біля її підʼїзду.

— Вадиме, з тобою все в порядку? — запитала вона злегка стурбовано, зазирнувши мені в очі.

— Не знаю, — я не відводив погляду від неї. 

— Що трапилось?... Ніби ж гра йшла нормально і...

— Мені не сподобалось, що ти сіла йому на руки, і все, що було далі, — вимовив я.

— Я ж всього лише поцілувала його в щоку, — здивувалась Юля. — Тобі це не сподобалось? Типу, на твою думку я надто слабкий гравець? Весь час придумую, як би відкосити від чогось більш близького? — вона продовжувала дивитись на мене.

А я усміхнувся. 

То ось що сталось. Вона поцілувала його в щоку!

— Але він сказав поцілувати, не уточнивши куди саме і як саме! То його провина. Я вважаю, що все зробила правильно, навіть якщо тобі це не сподобалось! — заявила Юля. 

— Лисичка, — я продовжував усміхатись, дивлячись їй в очі.

— Що? Ти вже не злишся? — перепитала вона з долею недовіри в голосі. 

— Я подумав, що ти маєш рацію, — я кивнув для того, щоб ніби як посилити свою згоду. — Допоки ти не порушуєш правила і можеш дійсно уникати всього небажаного я буду задоволений. 

— Правда? — вона усміхнулась. 

— Так, — я кивнув і вирішив перевести тему, щоб вона точно ні про що не здогадалась. — До речі, як ти їздиш з такої далечіні на роботу? Певно, зовсім незручно....

ЮЛЯ

— Ну, у попередній офіс мені було ще далі, — сказала я. — Тут хоч пересадки робити не потрібно…

— Все одно, якийсь такий незручний район… — він замислився. — Може, тобі орендувати квартиру поблизу нашого офісу?

— Для чого? — стривожилася я. Зайві видатки мені були геть не потрібні. І так тими штрафами лякають постійно, то ще й за квартиру плати… — У мене власна квартира, хоч і однокімнатна…

— Ми можемо орендувати для тебе житло за рахунок фірми, — сказав Вадим. — Адже це така робота, коли може в будь-який час виникнути потреба викликати тебе в офіс, або доведеться затримуватись допізна, коли вже й маршрутки не ходитимуть. На таксі не наїздишся. Ну, звісно, я можу тебе возити…