Глава 2. Замість салону — клуб, де грають на бажання.

Цілий вечір я уявляла собі, як записуюся на різні спа-процедури, масаж, фарбування волосся, манікюр… а потім виходжу з того клубу писаною красунею, новий шеф відразу погоджується взяти мене на роботу… а раптом він симпатичний і неодружений? А ні, як казала моя подруга Тамара. зважаючи на свій багатий життєвий досвід, “дурні переженилися”. 

Та й не треба мені жодні службові романи, пристойної зарплатні цілком вистачить. 

Ну от, наступного ранку я швиденько зібралася, це якраз була субота, на роботу не потрібно було йти… І вирушила на пошуки того клубу. Маршрутка привезла мене на потрібну вулицю, а далі я, здається, трохи заблукала. Будинки були з дивною нумерацією, а коли я питала перехожих про той, який був мені потрібен, мене посилали то в один кінець вулиці. то в інший… Зрештою я зовсім занепала духом. Вже думала повертатися додому, аж раптом побачила в стіні одного з будинків арку і вирішила зазирнути ще туди, вже ні на що особливо не сподіваючись… 

І несподівано побачила саме  той номер будинку, який був мені потрібен! Там були лише одні двері, і жодної таблички на них, але я вже запізнювалася і боялася залишитись без своїх процедур, тому, довго не думаючи, повернула ручку  і опинилася в невеличкому холлі. Біля дверей нудьгував охоронець в темному комбінезоні.

 — Ви до кого? — запитав він, навіть не привітавшись. 

 — Я в клуб, — випалила я. — Мені запрошення там прийшло…

Він попросив назвати своє ім’я та прізвище, а далі ще й паспорт показати. Нічого собі тут конспірація. Може, якісь ексклюзивні методи, бояться що під виглядом клієнтки заявиться конкурент і вкраде якесь ноу-хау? 

Втім, паспортом все й обмежилося, далі мене передали в руки симпатичної дівчини-адміністратора, яка заходилася заповняти якісь документи, потім дала їх мені підписати. Там було так багато аркушів, що я й не стала все читати, просто підписала. Адже боялася, що час, відведений для мене, вичерпається. 

 — Зачекайте ще хвилинку, — дівчина дістала із шухляди якусь річ, схожу на фітнес- браслет, і надягнула мені на руку. Клацнув замочок, на екрані засвітилися якісь цифри. 

 — А це навіщо? — поцікавилася я. — Щоб вимірювати пульс і тиск під час процедур? 

Дівчина якось дивно поглянула на мене.

 — Так, щоб вимірювати… Пройдіть он у ті двері, будь ласка, там на вас уже чекають…

Я кивнула і штовхнула двері, на які вона мені вказала. 

***

Спершу я подумала, що помилилася дверима, чи адміністраторка мене спрямувала не туди. Я опинилася в кімнаті, яка не була схожою на салон чи перукарню, скоріше виглядала як зона відпочинку. Тут був великий круглий стіл, а навколо нього на м’яких диванчиках сиділи люди, чоловіки і жінки різного віку, всього близько десятка, чи, може, трохи більше. На столі стояло щось подібне до рулетки, які я бачила у фільмах про казино.

Може, у цьому клубі, крім салону, діє ще якийсь підпільний ігровий заклад, і адміністраторка подумала, що я прийшла сюди? Але я ніколи не цікавилася азартними іграми, та й грошей в мене було обмаль. Аби на якісь елементарні процедури вистачило…

Я побачила, що всі дивляться на мене, і мені стало геть ніяково. 

 — Ви отримали сповіщення? — суворо спитав якийсь чоловік у чорному костюмі з краваткою-метеликом

Я від хвилювання навіть трохи затинатися почала. Оце ж треба, втрапити в таку незручну ситуацію… Стала пояснювати, що мені надіслали рекламу, де було написано про знижки, а я йду на співбесіду, і мені потрібно гарно виглядати… Чи щось в цьому роді, я й сама вже не пам’ятаю, що їм розповідала…

Але вони, замість того, щоб вказати мені на вихід, повелися геть дивно. 

Вірніше один із чоловіків хотів мене випровадити, він так і припустив, що я помилилася адресою чи дверима. 

І я вже трохи зраділа, але…

— Всі, хто зміг дістатись зали для гри до початку гри мають доєднатись, — суворо заявив той мужик з “метеликом” на шиї. Головим він був у них, чи що? 

 — Дівчино, проходьте і сідайте в коло, — звернувся він до мене.

Тоді і той, перший, став наполягати, щоб я пройшла і сіла за стіл. Я була зовсім розгублена, не розуміла, що від мене хочуть. Може, мене прийняли за когось іншого? 

Але потім вирішила послухатися. Ну, не пограбують же вони мене. Посиджу трохи, подивлюся, а потім скажу, що мені треба йти. Зрештою, це навіть цікаво, я ніколи не була в справжньому казино.

Та я взагалі ніде не була, якщо так подумати. Робота — дім — батьки — подруга — іноді кавалери, з якими мене намагалися познайомити…Ну, може, це знак, що відтепер моє життя стане цікавішим?

— Ви маєте написати своє імʼя і покласти аркуш на незаповнений трикутник прямо навпроти вас, — знову звернувся до мене той клятий мужик. Чого він до мене приколупався? Я не збираюся грати в їхні ігри. І грошей в мене немає…

Спробувала знову все пояснити, але вони просто не бажали мене слухати. Дивилися так, що я вирішила не сперечатися. Зрештою, ім’я це ще не так страшно, не номер банківської картки, і за те спасибі… Хоча на картці в мене грошей кіт наплакав, так що те нічого б їм не дало… От тільки, якщо на мене повісять якийсь великий борг і змусять усе життя його сплачувати…