Розділ 7

Важкі дерев'яні двері з гуркотом зачинилися за спинами Люби й Володі, які здригнулися. Охоронець не ризикнув навіть носа висунути назовні. Квапливо замкнув знову на засув школу і вирушив до решти чекати порятунку.

Люба обвела простір навколо будівлі пригніченим поглядом досвідченого бійця, хоча ніколи себе такою не вважала за духом, а з фізкультурою в школі не просто не дружила, а навіть відкрито конфліктувала. Ну не її предмет виявився!

Зараз же до межі загострилися всі органи чуття, запущені на максимум з єдиною метою. Знайти сина.

Втягнувши носом металеве повітря, від чого роздратовано затріпотіли крила носа, про всяк випадок неголосно покликала:

- Павло? Павлуша?

Немає відповіді. Тільки раптово пожовкле серед літа листя промчало повз, гнане ледачим вітерцем. Небо важкою свинцево-коричневою хмарою обрушилося на голови обох відчайдухів, інстинктивно примушуючи тулитися одне до одного в пошуку надійної опори.

- Давай листочки? - трохи засмучено, і водночас з розумінням промовив Володимир, простягаючи до неї руку.

Поїжився від колючого повітря, яке, здавалося, можна було відчути, помацати, так воно згустилося.

- Які? - здивувалася Любов.

- Ну ті, з побажаннями решти, - чоловік кивнув у бік шкільних дверей.

- Ще чого! - роздратовано фиркнула. - Здрейфив, так і скажи.

- Я думав, це тобі в тягар.

- Так, на плечі тисне, - чесно кивнула Люба. - Але обіцянки цінні тим, що їх стримують. Не знав?

- Навіть не питатиму, за що ти так на мене розлютилася, - усміхнувся Володимир.

Жінка винувато відвела погляд.

- Може, не стільки на тебе, скільки на все ваше чоловіче плем'я, і на психологів теж трошки.

- А на останніх-то чому? - здивувався Вова, слухняно плентаючись за нею сходами вниз.

Периферійним поглядом чоловік пильно оглядав периметр. Змокла від хвилювання долоня посилено стискала в кишені штанів маленький пістолет. Маячня і сюрреалізм. Він завжди вважав себе пацифістом. Людиною апріорі не здатною вистрілити в когось би то не було, навіть у ворога. Невже тепер настільки кардинально змінився?

- Користі мало від вашого брата, а термінів зайвих багато, - беззлобно фиркнула Люба, не обертаючись.

На повороті зупинилася, оглядаючи широку, але спорожнілу дорогу.

- Без навігатора складно буде... - розчаровано пробурмотіла вона, витягаючи з кишені обидві записки й перечитуючи адреси.

- Дайте-но мені подивитися, - рішуче попросив Володя. - Нам, власникам термінології, зазвичай трохи легше на місцевості орієнтуватися.

Любов слухняно передала йому записки та з цікавістю придивилася до чоловіка перед собою. Йому страшно. Він схвильований. Дезорієнтований. Але він пішов із нею.

- Скажіть, а ви чому пішли зі мною? - обережно протягнула.

Вова підняв голову, відповідаючи прямим поглядом широко розплющених очей.

- Не люблю незавершені справи.

- Так собі відповідь.

- А ви якої очікували?

- Чесну, зрозуміло.

- Тоді вам доведеться почекати. Тому що в мене самого вона ще не сформульована у свідомості. Я й гадки не маю, якого Лісовика поперся за вами. Така відповідь підходить?

- Цілком, - несподівано погодилася Люба. - І спасибі тобі за це.

Він розгублено кивнув, коли жінка акуратно витягнула з його рук обидві записки, ще раз вдивилася в них і вказала пальцем праворуч.

- Нам туди.

- Звідки така впевненість? - поцікавився, знову слухняно слідуючи за нею.

- Згадала розташування вулиць найближчих. Ми з Павликом часто гуляли, вивчаючи досить великий квадрат навколо будинку. Щоб він не заблукав, трапилося що.

- Тривожна мама?

- Завбачлива, любляча мама.

- Тоді чому ми не шукаємо його біля школи, а вирушили перевіряти адресатів? - не відставав психолог.

Люба різко зупинилася і повернулася до нього обличчям.

- Тому, що мого сина там немає, - твердо вимовила жінка.

- Мені б твою впевненість, - акуратно підтримав її різкий перехід на «ти», вона не заперечила.

- Як думаєш, що сталося? - задумливо запитала Люба, відновивши перерваний шлях.

- Навіть думати не хочу, - поїжився Володимир, озираючись на всі боки. - Може, знову до нас із Сахари піщану бурю занесло...

- Серйозно в це віриш? - усміхнулася.

- А в тебе є ще варіанти?

- Але ж чомусь же десятки, сотні років до цього не залітав до нас цей пил. А зараз зачастив раптом.

Жінка по дорозі обернулася, кинувши супутнику проникливий, багатозначний погляд.

- Варіант із піщаною бурею мені подобається більше, - ображено засопів психолог. - Крім того, - пожвавлюючись заговорив знову, - десятки років тому дуже багато чого не посміло б нахабно влізти в буття. А тепер...