Вразлива в коханні. Розділ 1

Ніщо не робить нас такими сильними, як слабкість. Лише один гучний звук може зруйнувати життя Любові відразу, але змусити повірити у власні сили. Бо інакше вона не зуміє знайти зниклого сина.

Поки безгрішні кидають у неї каміння, вона вперто рухається вперед, змушуючи власним прикладом і решту попорпатися в засіках душі в пошуках світла.

Йдучи за нею, щоб допомогти, Володимир раптово знаходить любов і щастя. Нехай навіть будувати його доведеться на руїнах світобудови.

Усі персонажі та події вигадані, будь-які збіги випадкові.

Перш ніж розпочинати читання книжки або прослуховування її аудіоверсії, будь ласка, майте на увазі, що вона може містити матеріали, що можуть спричинити емоційне напруження або навіть тригери. Будьте уважними до свого емоційного стану. Пам'ятайте, ваш добробут важливий.

Присвячується матерям...

- Павлушо, злізь, будь ласка, звідти. Це надто високо для тебе, - занепокоєно попросила жінка, закинувши голову й хмурячись від яскравих сонячних променів.

Приставлена до чола козирком долоня не рятувала. Страшенно хотілося пити, прийняти душ і завмерти в найпрохолоднішій частині кімнатки без руху бодай на деякий час. Але хіба це дозволена розкіш для люблячої мами шестирічного допитливого непосиди? Йому спека ні до чого. Він ніби приймає сонячні ванни, підставляючи щедрим червневим променям своє веснянкувате личко. Поки легкий вітерець колише руді кучерики.

- Це не високо, матусю! - з ентузіазмом заявив хлопчик, глянувши на маму з верхівки чергової драбинки, що здавалася їй хмарочосом, - з дитинства висоти боялася. - Я ще он туди хочу піднятися.

Потім він глянув на стривожену маму з розчервонілим від температури повітря і хвилювання обличчям. І, здається, зглянувся над нею.

- Тобі спекотно, так? - запитав із проникливою турботою. - А ти посидь у затінку з тіткою Клавою. Я швиденько. Туди, назад і знову назад!

Щедра пропозиція, чого вже там. Але посидіти з огрядною сусідкою, яка тричі на день вигулювала свою кішку, Люба не горіла бажанням. По-перше, терпіти не могла котів з їхніми нещирими, як їй здавалося, тертями об ноги. По-друге, взагалі не уявляла розмаху почуття до тварини, яка в таку погоду леститься гарячою пухнастою грудкою до свого власника.

Крім того, сама сусідка теж особливої приязні не відчувала до повної сил і енергії новенької мешканки їхнього гуртожитку. Павлуша - активна дитина, непосида. Тиша - це явно не до нього. І як Люба не намагалася пояснити це віковим сусідкам, нічого не вдавалося. Їх вона, втім, теж розуміла. Особливо вечорами, повертаючись із роботи й нескінченних підробітків, даючи уроки музики юним обдаруванням, які не завжди відрізняють чорні клавіші від білих.

Намагаючись не засмучуватися, Любов навіть завела маленьке сімейне правило. І щовечора, вкладаючись спати в одному на двох із сином ліжку, вишукувала вголос у минулому дні всі найкращі моменти. Син радісно підхопив традицію. Тож засинала вона, як правило, під цвірінькання рідного голосочка, який із захватом розповідав про день минулий. Зрозуміло, прекрасний.

Люба спантеличено глянула в спину чоловікові, який пройшов повз. Той емоційно жестикулював, розмовляючи з кимось телефоном. Гарнітура крихітною сірою кулькою гніздилася в його вусі, ретельно відгороджуючи від реальності.

- Я не збираюся підписувати такий контракт! - гнівно вигукнув він. - Це кабальні умови!

Вона здригнулася. Не стільки від звуку його доволі приємного голосу. Скільки від відчуття власної нікчемності перед таким сучасним, стрімким, технологічним світом, де кожен - бізнесмен. А кожен десятий - навіть і успішний. Вона не могла так. Без клавіш пальці нили й душа страждала. А музика не приносила їй карколомних гонорарів.

З тугою глянула на двері школи, відчинені перед невідомим. Їх по воду не впустили. На канікулах не належить. Воно й правильно. Люба навіть заспокоїлася від цього, що наступного року Павлик піде до школи, в якій про безпеку дітей дбають.

Група дітей у супроводі викладача зручно вмостилася на галявині, відкриваючи етюдники. Напевно, якийсь гурток, з теплою посмішкою подумалося Любі. І вона тут же перемикнула увагу на сина, лише мазнувши поглядом по магазину з морозивом навпроти. Там сьогодні ще й розіграші якісь. Он скільки народу за безкоштовщиною вишикувалося. А вони знову пролітають зі своїм режимом раціональної економії. На сьогодні їхній фінансовий ліміт вичерпано.

Любов важко ковтнула клубок у пересохлому горлі.

Хлопчик спокійнісінько сповз зі сходів і зібрався було попрямувати до наступного випробування її терпіння, як раптом пролунав приголомшливий за своєю силою звук. Люба інстинктивно пригнулася, притискаючи до себе дитину і заспокійливо гладячи по голові.

- Швидко! Швидше! Сюди всі! - закричав біля входу в школу охоронець, розмахуючи руками.

Вона не могла б сказати, хто з усіх зорієнтувався швидше, але біля входу миттєво утворився натовп. Ніби люди стікалися сюди з кількох вулиць одразу.

До звуків вона звикла сама і сина навчила реагувати спокійно.

Можливо, піддалася стадній паніці. А може, щось було таке в погляді шкільного сторожа, що змушувало коритися, але рвонула до будівлі й Люба, тягнучи на буксирі синочка і щосекунди озираючись, чи все гаразд з ним.