Глава 6

Урочисте святкування першого дня народження Мілани зірвалося за бажанням самої дівчинки. Вона раптом вирішила випробувати нові відчуття та захворіти. Причому саме вирішила.

Весь передсвятковий день мала влаштовувала нехарактерні для неї істерики, кидалася їжею, немов оголосила голодування, ламала іграшки, потім кілька годин поспіль вимагала не забирати її з вулиці, відмовилася від усіх денних снів. Їх все ще було декілька в розкладі дня. Але Мілана проігнорувала кожен з них, максимально вирішивши випробувати на собі неприємні людські перевтому, біль і неврози.

Віолетта припустила по черзі всі відомі їй причини такої поведінки, починаючи від прорізування зубів та прихованих інфекцій, закінчуючи збоєм у програмі.

Арсенію доводилося нерідко нагадувати їй, що дівчинка все ж таки не зовсім людина за своєю природою. Втім, і він не міг зрозуміти, в чому справа.

Зрозуміло, святкові приготування спершу відклали, а потім зовсім скасували, коли Мілана недвозначно почала рвати на дрібні шматочки старанно роздруковані мамою запрошення для сусідських дітей.

Сеня глянув на неї з підозрою, але промовчав. Він чекав, коли Летта, що валилася з ніг від втоми, попросить його десять хвилин побути з донькою, поки вона прийме душ і трохи підбадьориться.

Коли дівчина зникла у ванній кімнаті, Мілана, як за помахом чарівної палички, припинила істерику і серйозно, допитливо подивилася в очі Арсенію, що сидів перед нею на килимку.

- Ми обидва знаємо, що ти можеш говорити, - спокійно промовив чоловік, вибагливо дивлячись на об'єкт. - То скажи мені, навіщо ти влаштувала це пекло для своєї мами сьогодні?

Мілана схилила голову набік, наче роздумувала, чи говорити йому правду.

- Це тільки моя мама, - нарешті видала дівчинка, наче таке пояснення могло внести ясність.

Програміст насупився, все ще припускаючи збій у системі.

- Так, у Віолетти більше немає дітей. Окрім тебе, зрозуміло.

Він лукавив, у глибині душі так і не визначившись, чи він сам вважає Мілану дитиною. У моменти, коли він заставав її з Віолеттою захоплених заняттям або грою, легко міг зрозуміти дівчину, яка свято вірила, що Мілана - людина. Але в такі миті, як зараз...

- Ти не зрозумів, тату, - різко заперечила дівчинка.

Батьком його вважали всі об'єкти ШІ на цій локації. Це знання було частиною їхньої прошивки. Не за його забаганки. Так вони вирішили самі. Але чомусь зараз "тато" сприймалося зовсім інакше і змусило здригнутися.

- Я не хочу, щоб інші діти гралися з нею, дивилися на неї чи обіймали її.

- Та ось воно що! - Арсен засміявся. - Ти ревнуєш? Ти – власниця? Переломний вік?

Мілана ображено надула губи, ніби чекала від нього підтримки.

- А ти не ревнуєш? - вдарила вона по болючому, хитро примруживши красиві великі очі.

Сеня замислився.

- Ревную, - через нестерпно довгу хвилину відповів він. - Але це ревнощі інші.

- Я знаю, - з виглядом знавця кивнула дівчинка, помітно розслабляючись. - Втомилася від ув'язнення в тілі крихти. Мозок нудиться, - зізналася вона. - Але разом з тим, я думаю, що відчуваю щастя. Саме у цьому своєму стані. І саме поряд із нею. Я не хочу ділити це відчуття з кимось іншим.

Арсен розуміюче посміхнувся.

- Не всі почуття в собі треба підживлювати. Ревнощі згубні, вони руйнують багато на своєму шляху, що не має ні мети, ні мотивації. Освоюючи емпатію, ти маєш бути вкрай обережною, щоб не поранити тих, заради кого намагаєшся.

- Так. Я сьогодні поводилася погано. І що довше, то більше втомилася сама від цього. Я ніби хочу скупатися. Але розумію, що ванна це почуття не змиє. Я залишусь брудною.

- Так і має бути.

- Що ти робиш у такій ситуації? - вона з надією глянула на співрозмовника.

У цей момент обидва вловили рух у кімнаті і обернулися.

Віолетта стояла в банному халаті, з поспіхом намотаним на волоссі рушником. Очевидно, поспішала до своєї малечі.

Відкривши рот від подиву, дівчина дивилася на спокійно розмовляючу однорічну дитину перед собою. І, здається, обурювалася з цього приводу.

- Мама? - винувато пробелькотіла Мілана, підводячись на ноги.

Віолетта глянула на приймальню, перевела погляд на Арсенія. Невже він правий і вона дарма вірить у людяність об'єкта? Може, й прив'язалася до неї, покохала теж даремно?

Мабуть, всі ці переживання відбилися на її обличчі. Бо в очах Мілани промайнули спочатку розуміння, а потім страх. Первісний страх дитини втратити свою маму.

Летта відразу пом'якшилася. Неспішно пройшла до дивана і сіла, зайнявши позицію на один рівень вище за Арсенія та Мілану, що сиділи на килимі біля її ніг. Вони винувато опустили голови, але тут же подивилися на неї, здивовано та вдячно, варто було дівчині заговорити:

- Я хочу попросити вас обох не водити мене за носа. Тільки і всього. Найгірше, чого можна очікувати від тих, кому довіряєш, це обман. Якщо ми хочемо залишатися, як і раніше, близькими, наскільки це взагалі можливо в такій ситуації, то маємо бути чесними один з одним.