Глава 2

Ско́ювано розпроща́вшись із ди́вним чолові́ком, Віоле́тта наві́щось все ж таки́ запам'ята́ла назву́ ву́лиці та но́мер його́ буди́нку. Про всяк ви́падок.

Хоча́ поверта́тися до цього́ зачаро́ваного місте́чка бі́льше не збира́лася.

По́спіхом закида́ючи свої́ ре́чі у валі́зу, жі́нка неспи́нно говори́ла з мале́чею. І їй на́віть здава́лося, що вона́ слу́хає її́ та на́чебто розумі́є. Не зна́ючи, як поводи́тися і що каза́ти, Летта захо́плено опи́сувала дити́ні перспекти́ви. Вона́ ду́же реалісти́чно уявля́ла всі ета́пи бюрокра́тії при відновленні неправомі́рно віді́браних докуме́нтів. По́тім офо́рмлення опі́ки над малюко́м, якщо́ не зна́йдуться спра́вжні батьки́.

Андрі́й бу́де ду́же ра́дий. Вони́ влашту́ють чудо́ву дитя́чу для неї.

Ще бі́льше він бу́де ра́дий пове́рненню дружи́ни на шлю́бне ло́же. Вона́ й сама́ сумува́ла по се́ксу із за́вжди́ винахі́дливим у цьому́ чолові́ком. Порівня́ти їй особли́во не було́ з ким, оскі́льки він був її́ пе́ршим і єди́ним чолові́ком. Тому́ все, чому́ він навча́в її́, вважа́ла прави́льним і сприйма́ла як щось приро́дне, не ста́влячи під сумні́в.

Він нена́си́тний у лі́жку. Втім, як і вона́. Ті́льки чому́сь зара́з ця ду́мка зму́сила при́кро змо́рщитися і зосере́дитися на кри́хті в ко́шику.

Мамськ. Тре́ба ж! І вона́ повела́ся, що це новоство́рене посе́лення, ще не вне́сене на суча́сні ка́рти. А Google вже чудо́во відобража́є його́. Точні́ше, відобража́в, по́ки була́ мере́жа.

Думки́ плу́талися, заважа́ючи зосередитись на чому́сь одному́. Чортови́на яка́сь! Ну та гара́зд, правоохоро́нні орга́ни з цим розберу́ться. А вона́ з ра́дістю їм у цьому́ допомо́же.

Тро́хи метушли́во обійшла́ всі кімна́ти, ва́нну та ку́хню, перевіря́ючи, чи нічо́го не забу́ла. Добросо́вісно ви́кинула смі́ття́ і переві́рила чи́сту пошто́ву скри́ньку.

Бе́режно підхопи́ла ко́шик, зва́живши його́ на лі́коть. Дру́гою руко́ю впе́внено взя́лася за ру́чку валі́зи. Коліща́ти розлю́чено засту́кали по сходах ґанку, залиша́ючи буди́нок, що не відбу́вся.

Віоле́тта боя́лася на́віть уяви́ти собі́ ро́змах і ці́лі тако́ї афе́ри з бе́зліччю невідо́мих, і поспіша́ла якнайшви́дше поки́нути це зана́дто ти́хе і за́ти́шне місте́чко.

Пе́ред своє́ю маши́ною вона́ зупини́лася. Прикла́ла ру́ку до чо́ла козирко́м. Ди́вно. Со́нце вже не так па́лить. На́че і світи́ть так са́мо яскра́во, але́ на́чебто прикрути́ли тро́хи ла́мпочку. Дурни́ця!

Рву́чко відчиня́ючи дверця́та автомобі́ля, зно́ву засто́порилася. Як перевози́ти дити́ну? Тро́хи поду́мавши, встанови́ла ко́шик на пере́днє сиді́ння, пристебну́ла довко́ла ремі́нь безпе́ки. Ви́рішила, що ї́хати бу́де пові́льно. Втім, тут мо́жна було́ не побо́юватися зі́ткнень з і́ншими авто́ – їх ма́ло в принципі, а в ру́сі взагалі́ жо́дного.

Похму́рившись, доса́дуючи на свою́ ду́рість у гони́тві за робо́тою мрі́ї й вла́сним житло́м для їх мале́нької роди́ни, Віоле́тта рішу́че зайняла́ сиді́ння водія́ і завела́ двигу́н.

- Пої́хали, мале́, я познайо́млю тебе́ з твої́м та́том. Впе́внена, ви сподо́баєтеся оди́н одному́, - тремтя́чим від хвилюва́ння і невпе́вненості го́лосом заяви́ла вона́, від'їжджа́ючи від буди́нку.

Передба́чливо нагодува́вши ді́вчинку су́мішшю, зали́шеною бі́ля її́ поро́га ра́зом з дити́ною, зміни́ла па́мперс, сподіва́ючись скорі́ше діста́тися спеціалі́стів, які́ й навча́ть її́ до́гляду за кри́хтами тако́го ві́ку.

Що як Андрі́єві ді́вчинка не сподо́бається? Адже́ він уже́ не раз каза́в, що не гото́вий по́ки що вести́ діало́г про усино́влення. Йому́ подо́балися ді́ти. Летті здава́лося, що подо́балися насті́льки, щоб захоті́ти ста́ти ба́тьком. Хоча́ цю те́му зазвича́й заво́дила саме́ вона́.

Гара́зд, із цим розбере́ться пізні́ше. Зара́з головне́ – ви́братися зві́дси.

Ї́хала ді́вчи́на неквапли́во, обере́жно, ні́жно ворку́ючи зі сво́їм мале́ньким пасажи́ром. Ді́вчинка відповіда́ла взає́мністю і ра́дісно улюлю́кала, б'ючи́ пові́тря рученя́тами та ні́жка́ми.

Що́йно поба́чивши блок-пост, Віоле́тта вну́трішньо підібра́лася і суво́ро велі́ла кри́хті:

- А тепе́р мату́ся погово́рить із ци́ми дя́дьками й ми пої́демо да́лі. Пово́дься до́бре, будь ла́ска.

Чого́ вона́ чека́ла від мале́чі? Як саме́ ма́ло вигляда́ти це "до́бре"? Але́ ді́вчинка зати́хла і зосере́джено звела́ бровки́ до перені́сся.

Летта доброду́шно посміхну́лася. Ви́сунулась із ві́кна, під'їжджа́ючи до шлагба́ума.

- До́брого дня, - ді́вчи́на чарі́вно посміхну́лася двом чолові́кам у фо́рмі.

- До́брого, - вони́ перегля́нулись і здиво́вано диви́лися на неї. - Чим ми мо́жемо бути́ ко́ри́сними?

- Бою́сь, що ста́лося непорозумі́ння, - обере́жно промо́вила Віоле́тта, бо́язко погляда́ючи на служи́телів поря́дку. - Ма́бу́ть, ми з до́нькою заблука́ли й тепе́р хоті́ли б поверну́тися додо́му. Але́ я нія́к не мо́жу зрозумі́ти, на яку́ тра́су мені́ потрі́бно ви́їхати, щоб діста́тися...

Оди́н із чолові́ків серди́то переби́в її́:

– Помилки́ бути́ не мо́же. Назві́ть ва́ше прі́звище.

Летта зніякові́ло опусти́ла го́лову.

- Коха́на, - сказа́ла вона́ ледь помі́тно.

Андрі́й пості́йно жартува́в з неї з цього́ при́воду.