1

- У якому сенсі один день? - спохмурніла Віра.

- Чергова інтрига... - знизав плечима Виконавець.

Сповнений умиротворення старий, ощасливлений наостанок Творцем, смиренно чекав на свою долю.

Він багато чого бачив та випробував. Знав так багато і нічого водночас. Постійно осягав, але так і не збагнув суть буття. Свого і зокрема. Тепер знайшов доньку і зумів відчути, що таке кохання. Таке немає ні цінника, ні опису.

Його більше не цікавили чужі ігри. Він знайшов сенс. І для нього він був у тому, щоб шукати та знайти.

Тепер він спокійний. Душа більше не кидається, замкнена в клітці тіла. Великого і все одно безпорадного перед справді великою могутністю.

Борт різко сіпнувся з місця, зсипавши пасажирів в один кут. Кілька хвилин стрімко мчав кудись. Потім став сповільнюватись та знижуватися.

- Прибули, - спокійно констатував старий, підводячись і прямуючи до виходу першим.

Він уже все собі вирішив. Якщо попереду на них чекає небезпека чи смерть, він йтиме першим. Якщо там їм уготована благодать, що дуже сумнівно, йтиме за молодими, пропустивши їх уперед.

Однак біля виходу його зненацька потіснив Алекс. По іншу руку виявився Андрій. Загородивши собою коханих людей, чоловіки стояли глухою стіною перед блокиратором дверей.

Вхід стандартно став прозорим. Двері не відчинялися і не заїжджали нікуди, вони ніби розчинялися в повітрі.

- Я піду першим, - рішуче заявив Виконавець.

Молоді люди кивнули, мовчазно підтримуючи авторитет чоловіка. Але між собою обмінялися однозначними поглядами. Якщо буде потрібно, вони закриють його собою.

Віра та Віка, не змовляючись, взялися за руки. Так спокійніше та надійніше.

Борт приземлився у тінистій місцевості. Доглянутий газон сліпив блиском живої зелені та відблисків сонця.

Це було територією іншого приватного володіння. Однак перед ними розстилалася картина класичного села у кілька десятків будинків. Доглянутих, чистих, осінених турботою мешканців, але не помпезних і химерних, а тих, що полонять простотою і душевним теплом.

- Настав час боятися? - Запитала Віра.

Вікторія посміхнулася.

- Я скажу коли.

Тільки зараз вони помітили біля невисокого трапа жінку. Сонячне проміння сліпило, не дозволяючи в деталях розглянути її обличчя.

- Сподіваюся, сонце справжнє, а не чергове світломаскування, - втомлено хмикнув Алекс, пропускаючи Виконавця вперед.

Спускаючись, вони розглядали нову і зовсім незнайому територію.

- Ласкаво просимо, - привітно сказала зустрічаюча.

- Єво? - не стримав подиву Алекс, підходячи ближче і впізнаючи в жінці ту непокірну дівчинку з притулку.

Вона приклала палець до губ, закликаючи до мовчання, і загадково посміхнулася.

- Хай буде Єва... - в очах майнув смуток, і зник, поступаючись місцем гостинній господині.

Вікторія невдоволено насупилась.

- Я проведу вас у ваш будиночок. Ви зможете відпочити, упорядкувати себе і приготуватися до розмови. Ви тут не бранці, а гості.

Андрій хмикнув.

- Без права залишити гостинних господарів.

Єва обдарувала його нечитаним поглядом. Кивнула і попрямувала у бік одного з будинків.

- Не думайте, що вони справді крихітні. Це лише верх. Нижні поверхи з'єднані між собою в один величезний простір. З метою безпеки.

Кого чи що саме так зберігали, супроводжуюча згадувати не стала.

Алекса кинуло в холодний піт. Борт ширяв швидко. Швидкість може бути як максимальною, так і мінімальною. Вирахувати відстань неможливо. І від якої точки рахувати?

- За якийсь час за вами прийдуть. Коли ви будете готові до діалогу, натисніть зелену кнопку ось тут, - пояснила жінка, коли вони вже були в будинку, а потім попрощалася і вийшла.

- У моїй молодості на такі ситуації казали: "Цікаво дівки пляшуть по чотири штуки в ряд", - посміхнувся Виконавець, проводжаючи її поглядом.

Він чудово пам'ятав її обличчя, і пов'язану з нею ситуацію теж добре знав. Хоча й не подавав вигляду, щоб не бентежити Алекса, який вірив в інкогніто його першого сексуального досвіду. А пізніше і для того, щоб не сіяти між ним та Вікторією розбрат. Промовчить і тепер. Навіщо заднім числом рота відкривати?

- Ти її знаєш? - З прихованою загрозою в голосі запитала Віка.

Алекс повернувся до неї обличчям, відкрито зустрів погляд Вікторії, що збентежилася.

- Я знаю її. Це дівчина з притулку, про яку я тобі розповідав.

Генетик зам'ялася. Вона була готова викривати обман, ображатися на недомовленість і навіть ревнувати. Але виявилася зовсім не готова до обеззброюючої чесності.

Алекс зрозуміло посміхнувся їй. Ніжно обійняв, так само відкрито і глянувши на Виконавця.

- Що далі? - Запитав Андрій.