14:40

- Давайте прояснимо ситуацію, - похмуро постукуючи кінчиком олівця по панелі управління, попросив чоловік у літах, звертаючись до решти десяти присутніх. - У нас є чотири живі під опікою, від яких ми чекаємо результату. Їм про це нічого невідомо. То як вони прийдуть до мети, якщо не знають, куди йти?

– Не варто забігати наперед. Вони вже йдуть до мети, - різко сказав чоловік навпроти. - Ми всі бачимо, що інші елементи системи передбачувано не виправдали себе. Хоча й обійтися без них не можна було.

Стукнули вервиці.

- Так, але чому ми повинні постійно усувати наслідки чийогось недогляду?

- Якщо ви натякаєте на... - почав енергійно третій чоловік.

- Зупиніться, - златовласа жінка, що увійшла до зали, зупинилася посередині, погляди присутніх були прикуті до неї. - Подивіться на себе. Подумайте і зупиніться. Ви забули, навіщо ми тут? Забули, хто ви та яка на вас лежить відповідальність?

Багато хто присоромлено опустив голови. Їй не вперше доводилося утихомирювати їх вразливі звички і апетити. Заняття утомливе, але вкрай необхідне.

З досвіду кількох останніх нарад, почекала за дверима кілька хвилин, перш ніж увійти. І знову виявилася права. Вони сперечаються. Вони ділять. Вони забули. Навіть вони забули...

- Невже ви повірили й самі у створену нами легенду? Звідки лінощі, пиха, невдоволення? На що ви перетворилися?

Обвела присутніх суворим поглядом, невдоволено підібгавши губи.

- Все йде за планом. Коригування? Так, воно потрібне періодично. Але тим ціннішим буде результат. А тепер підніміть голови, відірвіться від зручних крісел та згадайте про свою початкову мету. Тому що ми вже близько. Ближче, ніж будь-коли. Але роботи виконати треба ще чимало. І буде сумно, якщо ви опинитеся не готові...