07:20

Як у присутності Віри працювати з об'єктом і не зачепити її почуття, Алекс поки важко уявляв. Але, незважаючи на мовчазний протест притихлої Вікторії, в обумовлений час біля дверей до лабораторії чоловік виявив цей злощасний об'єкт і чітко усвідомив, що неодмінно скористається шансом, про який говорив Виконавець.

Коли до них приєдналася Віра, яка спізнилася на пару хвилин, оскільки тепер і їй чомусь було дозволено самостійне пересування по дому, то здригнулася, ледь не впустивши нову папку. Вчений припустив, що у ній нові малюнки.

- Вже час? - стиснувшись, прошепотіла з жахом в очах.

- Ні, - твердо відповів Алекс. Додав тихіше: - Ніколи не буде час.

Все ще боячись говорити відкрито і на повний голос у коридорі, кивнув на лабораторію. Першим приклав руку, отримавши доступ. За ним Вікторія. Після цього він з неприхованою огидою зробив те саме з рукою об'єкта, мимоволі захопившись досягненням творців - штучний інтелект виглядав напрочуд живим, хоч і без емоцій, мав гарне обличчя і мужню постать.

Алекс навіть позаздрив рельєфним м'язам, яких сам був позбавлений від природи, хоча у старшому віці, у студентські роки, і намагався все ж таки покращити фізичну форму. Очевидно, цей аспект препаратом не передбачався, зазначив він із гіркою самоіронією, впускаючи об'єкт у лабораторію.

Коли всі опинилися всередині і двері зачинилися за їхніми спинами зі звуком пастки, троє з них злякано здригнулися.

Алекс зробив глибокий вдих, відновлюючи самовладання. Очевидно, що день має бути не з легких, потрібно зібрати все своє терпіння і душевні сили, щоб поділитися ними зі втомленими дівчатами. Не просто дівчатам, але найближчим та рідним людям.

- Навіщо ти притяг його? - прошипіла Віка, підходячи ближче. - Я не уявляю, як працювати, коли це стоїть за спиною. Так, я вчений, але Господи... Він діє мені на нерви. Це ти тісно працював з такими об'єктами, а я гадки не маю... Я досліджувала їх біологічні рідини, не взаємодіючи з ними безпосередньо.

- Тоді ви можете просто сісти і помовчати спершу, - промовив приємний чоловічий голос за ними.

Віка підстрибнула на місці від несподіванки, дивлячись на Віру, що здивовано розплющила очі. Вона стояла обличчям до дверей і об'єкту, що залишився там.

Алекс повільно обернувся на п'ятах, зробив крок уперед, наполовину загородивши собою Віку від можливої небезпеки. Хоча й уявити не міг, хто міг не санкціоновано і безшумно потрапити до лабораторії слідом за ними.

Біля входу стояв той самий об'єкт і нікого, крім нього. Але він змінився майже до невпізнання. Та сама зовнішність. Але зовсім інша... Людина. Живі, грайливі очі зі смішками, що причаїлись у зіницях. Руки недбало сховані в кишенях вільних, зручного покрою штанів. Плечем притулився до холодильної шафи біля входу.

Вся його поза демонструвала безтурботність. І могла б обдурити, якби не напружені м'язи рук, ледь помітно стиснуті вилиці, заховані під легкою посмішкою.

– Я прошу вас зберігати спокій. І дуже радий, що правильно вибрав час та людину, щоб поспілкуватися з вами.

- Хто ви? Про що кажете? І як вам вдалося досягти такої незбагненної подібності, щоб навіть система пропустила вас до лабораторії?

Чоловік біля дверей відкрито розреготався. Вальяжно пройшов повз збентежених учених, не відриваючи погляду від переляканої Віри.

Акуратно сів на диван у кутку. Коліна разом, руки легко лягли на ноги. Він чітко давав зрозуміти всім своїм виглядом, що його наміри мають виключно мирний характер. Молода людина подавала Алексу зрозумілі сигнали мовою фізіогноміки та жестів. Але його погляд при цьому майже не відривався від Віри.

- Мене звати Андрій. Але це поки що ні про що вам не скаже. Будь ласка, поговоримо.

Друзі обмінялися недовірливими поглядами.

- Ви не знаєте мене. У вас немає приводу довіряти мені. Але, вислухавши мене, ви нічого не втратите. А не вислухавши, втратите. І я втрачу... У мене є лише один шанс. Будь ласка...

Алекс сів навпроти. Вікторія - ближче до нього, навпроти якогось Андрія, в іншому кутку дивана.

Віра зайняла вільне крісло.

Біоінженер звернув увагу, що сидять ці двоє навпроти один одного в однаковій позі відкритих до діалогу, смиренних та стриманих людей, яким нема чого приховувати. Або принаймні не планують брехати. Що ж, початок непоганий.

- Я – Алекс. Це Віра, моя сестра. І Вікторія...

Андрій перервав незручну паузу. Як позначити Віку? Кохана жінка звучить бридко, заїзжджено, майбутня дружина – банально та плоско. Крім того, вони можуть так і не отримати можливості узаконити свої почуття.

- І я, звісно, знаю. Ваші імена, історії та відведені вам творцями ролі. Систему я не обманював. Об'єкт створено на мій прототип. Тобто, зразки крові однакові – мої. Як і всі інші зразки... І тому теж важливо поговорити зараз, вчасно, до того, як стартує черговий етап запланованого експерименту.

Віра злякано розкрила очі. Брат у захищаючому жесті поклав руку на її долоню, мовчки обіцяючи підтримку. Андрій помітив та оцінив його готовність оберігати.

Він раптом зрозумів, що його ретельно заготовлена промова нікуди не годиться і не знає, з чого почати. Важливим здавалося все й одразу. Але від того, що і як зараз скаже, залежить майбутнє відразу кількох людей.