2055

- Тепер це і є мій дім? - недовірливо запитав юнак, озираючись.

Крихітка кімнатка, спільна ванна кімната і туалет. Кухня, що розмірами більше нагадувала комору. Втім, мамина комора в їхньому будинку була більша за всю цю квартиру, скромну навіть за мірками нижчого класу.

З одного боку, гріх скаржитися. Адже є, де голову схилити та трапезу прийняти, – і на тому спасибі. Але кому дякую?

Так, у багатьох немає цього. Одні загинули під час природного відбору. Інші залишилися і часом заздрили тим, хто "відмучився раніше".

Середній клас взагалі не мучився із цього приводу. Позбавлені емоцій, об'єкти були байдужі до всього, що з ними відбувалося. Або, правильніше сказати, до всього, що хтось велів, щоб відбувалося.

З іншого боку, батьки працювали все своє спільне життя, щоб у їхнього сина був будинок і він міг би зосередитися на інших завданнях, більш піднесених.

І ось приходить хтось могутній, відбирає чуже майно, руйнує чужі долі та чужі будинки, заявляючи, що все це - власність творців, бо земля тепер належить їм. Отже, і все, що на цій землі розташоване. Тому будинок віддано на повне розпорядження системи, не вважається необхідним навіть повідомити колишніх чи потенційних власників.

Але ж система - не якась істота, а цілком конкретні люди. Які впхнули Алекса і йому подібних до крихітних шпаківень, і наказали не цвірінькати звідти. Саме їм він має бути вдячний за свою шпаківню?
Абсурд.

Алекс знесилено сповз стіною свого нового житла. Втім, і ця житлова площа не була в повному розумінні його власністю. Він її орендував. Без оплати. Але вона йому не належала.

Таке місце він отримав як найцінніший кадр. Не хотілося думати, де і за яких умов поселили звичайних випускників університету.

Втім, розселення їм тільки треба було, оскільки стандартне навчання триває вісім років. Це він закінчив екстерном. Іноді шкодував про це. Але інтелект – не емоції, його приховати складніше. Якщо він є, звісно. Набагато простіше імітувати його наявність. Та й це розкривається досить швидко.

Алекс знав, що нових абітурієнтів немає і не буде. ВНЗ закриють після випуску його потоку. І міг з досвіду припустити, що з ним станеться те саме, що раніше сталося з притулком та домом його батьків.

Дивно почуватися елементом лімітованої серії виробництва. Частиною нинішнього світу, що не відноситься при цьому до ладу до жодної групи.

Алекс хмикнув своїм невеселим думам, згадуючи, як складно було стриматися, коли не дочекавшись повідомлення про розселення і забувши геть-чисто про правила входу без чіпа, кинувся до рідної хати, сподіваючись відшукати там захист і душевний спокій. На тому місці, де колись був будинок його батьків та скромні особнячки їхніх сусідів, юнак знайшов лише рівну землю.

Наче хтось спершу придумав і намалював їх, а потім затер гумкою і наніс новий, похмурий і рівний краєвид, що не чіпляє душу і погляд. Суцільний сюрреалізм. Для чого вони це роблять?

Ті, хто називали себе творцями, ніким не бачені і нікому не відомі злісні генії ретельно і задовго готували свідомість майбутніх об'єктів до того, що станеться.

Адже як заздрили його родині! Він був ще зовсім маленьким тоді. Більшість у його тепер такому далекому дитинстві могли дозволити собі лише орендоване житло, намагаючись на залишок зароблених грошей якось вижити. Ті, кому це вдавалося, вважалися щасливчиками. Але й вони найбільше боялися власної старості та її неминучої супроводжуючої – немочі. Де вони опиняться тоді? Споріднені зв'язки вже не мають колишнього значення. Ілюзія кохання ще навіщось підтримується, але основний посил "Ніхто нікому нічого не винен" і "Кожна сім'я сама за себе" вже була надійно впроваджена і працювала майже без збоїв.

Причому, сім'я складається виключно з чоловіка та дружини, діти другорядні, батьки шановані на відстані. І чим більше вона, тим краще. А самі чоловік і дружина насправді піклуються виключно кожен про свої інтереси і не є жодним осередком суспільства чи храмом двох душ. Ідеальна обстановка для принципу "поділяй і володарюй", заснована на фундаментальних палях штучно створених та шанованих авторитетних джерел.

Тепер Алекс міг це бачити яскравіше і чіткіше, аналізуючи спогади з дитинства у зрілому віці. І нехай у аналогу його паспорта значилися лише двадцять років. У тілі була заточена душа старого. Душа, що тужить і страждає, тонко відчуває і самотня. Як жити без неї, навіть думати не хотілося. Хоча з інших об'єктів він бачив, що це можливо. Але в моменти особливого болю він не знав, куди сховати її, як допомогти самому собі впоратися.

Він раптом подумав, що про своїх бабусь та дідусів теж нічого не знає. Невже й мама з татом піддалися впливу системи? Він точно пам'ятав, що будучи маленьким питав їх, чи поїдуть вони у свята до бабусь та дідусів. Адже так робили інші діти. І незмінно поверталися з подарунками, гостинцями та щасливими посмішками. Батьки завжди відповідали, що він дізнається все свого часу. Так невже і вони теж піддалися?

Автори системи спочатку не поспішали, покроково впроваджуючись у свідомість та побут. З дивною та парадоксальною дбайливістю ставилися до психіки своїх піддослідних. Навіть просте, але колись таке важливе питання житла змінювалося поступово. Спершу воно було не доступне кожному десятому, потім кожному п'ятому, третьому, кожному... Вони були такі послідовні та поступові у своїх діях, що спочатку на кожному з етапів люди приплітали до подій "прикмети останніх днів" із священного писання. Навіть не уявляючи, наскільки далекі ще від цього насправді, але як стрімко мчать туди. Потім, як і кожне нове, що лякає, зміни приживалися. Їх розвиток сприймався вже як природна частина буття. Проте темп впровадження системи раптово почав прискорюватися, припадаючи на час народження самого Алекса.