09:20

Він мовчав. Стояв не ворухнувшись, накритий з головою дежавю, що накотило хвилею.

- Алексе, - порушила тишу Вікторія. - Ти геніальний.

- Що, вибач?

Здригнувся. Очі Вікторії горіли азартом та щирим захопленням.

- Я тепер розумію, що ми робитимемо! Я зараз дещо розповім тобі. Допоможи мені забратися у ванну. Здається, все-таки трохи паморочиться.

Він, як і раніше, не міг зрушити з місця. Того ранку виявилося, що завідувачка не про всю процедуру розповіла їм. Що на кожного з них попередньо очікувало медичне обстеження. І тому сама процедура трохи відкладається.

Переможний погляд його Єви, крадькома кинутий на нього, він запам'ятав так само добре, як і спільну ніч. Так само, як і гордо підняте підборіддя, коли після отримання підсумків обстеження її вели до автомобіля з тонованим склом, а вона якщо не щасливо, то щиро радісно посміхалася. І йшла з незалежним виглядом тріумфатора крізь натовп дівчат і хлопчиків, що розступалися. Хтось голосно шепотів, що її відішлють у нижчий клас. Адже для експерименту вона не годиться. Але ніхто не знав чому. Крім нього.

Він знав. І мовчав. Тому що в голові його все ще звучали настанови батьків, попереду маячила поки що невідома мета, якої потрібно буде досягти будь-що-будь. І тому, що навіть у той момент, дивлячись услід її гордою, не зломленою навіть настільки потужною системою фігурці, все, що він відчував до неї, полягало в одному з найпростіших основних інстинктів.

Багато хто так і не зрозумів, навіщо вона зробила щось, щоб уникнути процедури.

Більшість щиро жаліли її. Адже це прогрес, новітні технології. Вони стануть супер-героями.

Алекс мовчав на всі розмови. Йому не було чого сказати захопленому і передчуваючому різношерстому натовпу, що складається з представників європеоїдної, монголоїдної і негроїдної рас. Весь цей складний, взаємопов'язаний генетичний континуум гудів, неначе вулик потривожених бджіл, як гули дітлахи в передчутті новорічних свят, коли Алекс був зовсім ще малим.

Усередині відчувалася дивовижна порожнеча та легкість.

Йому тепер подумалося, можливо, її вже немає в живих. Але ця думка не викликала яскравих емоцій. Чи має бути за це соромно? Чи мав він звалити на себе ретельно вибраний нею для себе однієї хрест? Допомогло б їй це чи тільки додало ударів долі на помсту за спроби уникнути одноосібної плати по рахунках?

Моргнувши, відігнав мару. Вікторія вичікувально дивилася йому в очі.

– Алекс?

- Я в порядку. Вибач. Задумався.

Віка кивнула. Воістину царським жестом подала йому тендітну долоню, чекаючи на допомогу.

Алекса затопило хвилею ніжності, варто було прийняти в свою руку її долоню, допомагаючи забратися в воду, що почала остигати.

Якщо їй самій комфортно і так, то він подавно не має наміру знову відвертатися, позбавляючи себе можливості насолоджуватися моментом тонкої близькості.

Чоловік вільно розмістився на краю ванної, діловито додаючи теплу воду і знову вимірюючи температуру рукою, немов їх температурний режим збігався і він здійснював ці прості дії щодня роки поспіль.

Віка сором'язливо посміхнулася, беручи з його рук мило.

- Так от, - майже заспівала вона, діловито намилюючи руки і груди, - я зовсім забула сказати тобі, що злощасна "фабрика ембріонів" все ж таки принесла і користь теж. Я встигла майже завершити роботу над двома експериментальними препаратами. Дрібні штрихи доопрацьовувала потім із хлопцями.
На цьому моменті Алекс невдоволено насупився, категорично відмовляючись довіряти трьом мутним особам з її минулого.

Зусиллям волі зумів промовчати. У тому числі і завдяки відволікаючим фізичним відчуттям.

Він дивився на безперечно бажану дівчину перед собою і ловив себе на думці, що дослухати її набагато важливіше. Що йому хочеться дбайливо укутати її у величезний банний рушник після купання і напувати солодким чаєм, поки вона сидітиме у нього на колінах, поки він стане дбайливо розчісувати її довге волосся, яке безсоромно сплуталося за ніч. Ловив себе на ніжності, що розливається в грудях приємним теплом, що затоплює від верхівки до п'ят і частково утихомирює прагнення плоті. Утихомирює і розпалює одночасно.

Тепло посміхнувся їй.

- Дозволь вгадати. Ти зуміла їх пронести сюди?

Вона відповіла щасливою посмішкою.

- Одне – так! Друге, на жаль, ні. Але я чудово пам'ятаю обидві формули. Звідси моя вимога надати інгредієнти та хімічні елементи. Більш того! Першого ж вечора я зуміла передати Вірі одну капсулу з чіткою інструкцією не приймати ліки без моєї команди.

- Ти з глузду з'їхала! - вигукнув учений, скочуючи з місця. - А якщо вона – наша перевірка?

Посмішка Вікторії трохи пожухла. Але відразу розцвіла на губах знову.

- Це виключено. Я ж бачила її. І ти її також бачив! Це не можна зіграти. Крім того, ми й досі живі. Значить, вона мене не видала.

- Добре. Допустимо. Але ти забуваєш, що вони теж вчені. Більше того, геніальні вчені, які розробили та впровадили всю цю систему! Невже ти думаєш, що вони не помітять каверзу?