12:40

- Ніколи б не подумала, що така проста дія, як спільне придбання продуктів, може приносити стільки задоволення! - захоплено, наче дитина на різдвяному ярмарку, прощебетала Вікторія, довірливо тримаючи Алекса за руку. 

Дівчина квапливо йшла поруч, намагаючись встигнути за розгонистим кроком чоловіка поряд і Виконавця, що йшов попереду. 

Щойно той вийшов учора з кімнати, як Алекс насторожено завмер, чекаючи на вулкан емоцій на чолі з невдоволенням і образою. Проте Вікторія знову вразила його. Така мила, сонна, тепла і довірлива, вона лагідно посміхнулася йому, сповзаючи з ліжка, краще закуталася в їхню спільну ковдру (чомусь цей факт розбурхував свідомість чоловіка) і неквапливо підійшла до нього. Раптом потяглася, обійняла за талію і притулилася всім тілом, беручи у свій теплий кокон. Алекс розгублено глянув на неї і несміливо обвив міцними руками у відповідь. 

- Я думав, ти будеш скривджена, розсерджена. Метати громи та блискавки... 

- А я вдячна, - просто знизала плечима, так щиро та відкрито. Усунулася, щоб заглянути йому в очі: - Я чула всю розмову. І я рада, що ти такий... який ти є. І, можливо, я справді трохи наївна. Але ти не намагався використати це проти мене. 

Зніяковіло відвела погляд, переходячи на шепіт. Алекс судомно втягнув носом повітря, відчуваючи, що з його серцем і всім організмом загалом відбувається щось нове, не знайоме йому. 

- Тут же немає камер... - прохрипів голосом, що раптом сів. Прокашлявся. 

- Я знаю. Але мені подобається це почуття. Це щось нове. Дуже тепле. І це допомагає мені пережити біль та страх. Ми ж домовилися вночі, вирішили разом, що, можливо, нам залишилося зовсім небагато. І ми маємо безцінну можливість прожити ці дні як звичайні люди. Чи ти передумав? - перепитала, завмерла. 

Алекс квапливо замотав головою, відчайдушно боячись, що передумати може вона. Вікторія видихнула з полегшенням і сором'язливо посміхнулася. 

- Можливо, нічого не вийде зі спроби слухати себе нових, вивчати. Але навіть, якщо це тільки гра, вона набагато приємніша за попередню, що тривала все життя. В якій треба було перестати бути живою. І так день у день. І того єдиного дня, коли я була живою, та найбільше на світі мені хотілося померти... 

Алекс стиснув щелепи до скрегота зубів. Щохвилини з нею він відчував якесь нове, не знайоме до цього почуття. Нині він уперше щиро ненавидів. Буквально кипів від злості та обурення. Як могло комусь спасти на думку образити її, заподіяти біль? Вперше він сам засумнівався. Що, якщо творці жорстокі, але справедливі? А перед ними просто ніхто не ризикнув взяти на себе таку відповідальність? Неусвідомленим жестом захисника Алекс притягнув її голову до себе, міцно обійняв у мовчазній обіцянці подбати про її безпеку. Принаймні поки живий він сам. 

І ось вона, зовсім поруч, довірливо стискає його міцну чоловічу долоню. Раптом пошкодував, що замало уваги раніше приділяв фізичному розвитку. У цьому ніколи не було потреби. Але він міг би бути сильнішим. А отже, надійнішим для неї. 

З інтересом малюків, які вперше опинилися в магазині іграшок, вони обоє розглядали лави навколо себе. Це був справжній ринок! Вони ще не поспішали довіряти Виконавцю. Та й один до одного віру вибудовували обережно, по цеглинці. Але якось тому вдалося санкціоновано вивезти їх не просто за продуктами, а на класовий кордон, де день за днем розгортався справжній ринок! Нехай охороняється вірними псами авторів. Щоб ніхто не прорвався туди, де бути не слід. Але ж тут було стільки живих людей! Ніхто не наважився б торкнутися їх, навіть без чіпів, у супроводі Виконавця. Що змушувало перейматися до нього все більшою повагою. Як курчата за куркою, намагаючись не відставати, щоб не загубитися, вони йшли за ним по п'ятах. Перше коло імпровізованої торгівлі просто на свіжому повітрі пройшли, не перестаючи захоплюватися вголос. Фонтануючи захопленням буквально з кодного приводу. Дивись, як вони витирають руки фартухом! Дивись, які діти бігають! Дивись, яка дивна їжа! Дивись! І таких "дивися" було багато. Продавці не могли збагнути причину нескінченних захоплень трохи дивної молодої пари. Зрештою, списали їхню поведінку на багатство. Мажори. Діти багатих батьків думають, що горох відразу в упаковці росте. Поблажливо посміхалися. Адже у них і досвід життєвий є який-небудь. А ці... та що вони про життя знають! Лише присутність добре знайомого кожному з продавців Виконавця змушувала їх замовкати при наближенні Алекса та Вікторії. Тим часом вчені потроху втомлювалися від різноманітності на прилавках. Захоплення втомлює і виснажує не менше іншої душевної праці. Особливо, коли захоплюєшся ось так - щиро, захлинаючись, з незвички, після довгого душевного голодування. Ця втома п'янить, як чисте гірське повітря. Клонить у сон. Тут і сам Виконавець посміхнувся. Швидко пройшовся по струнких рядах, скупив на свій страх і ризик те, чим хотів би почастувати підопічних. З двома повними великими плетеними кошиками попрямували у зворотний бік. Плексу нести не дав. Сам ніс, як дві пушинки. По одній у кожній руці. Вченому стало ніяково навіть. Але Виконавець обдарував його таким суворим поглядом, що сперечатися не наважився б ніхто. Втомлені, щасливі й голодні вони повернулися на місце свого ув'язнення. Втім, будинок тепер сприймався більш дружелюбним. Що примітно, дорогу до нього обидва вчені пропустили. Немов вона повз них пройшла. Спитай тепер, як дістатися, не змогли б згадати жодного орієнтира. Переглянулися з одноголосним рішенням: будь як буде. Обід готував також Виконавець. У їхній присутності. Робив це з якимось особливим натхненням і захопленням. Щохвилини оглядаючись на них. Видно було, що робив він це часто, мав якийсь досвід. Алекс глянув на Вікторію. Та відповіла розуміючим поглядом. Вони раптом усвідомили, що для життя живими людьми, яких так прагнули, абсолютно не придатні. Їх уми, що ретельно вирощувалися творцями, були геніальні - факт незаперечний. Але ніхто з них, які виросли в оточенні надтехнологій, не міг навіть уявити, що продукти бувають справжніми, а не надрукованими на 5-Д принтері або вирощеними на штучній основі в теплицях. Навіть овочі та фрукти виглядали як роботи, відчувалися несмачно, "поводилися" приблизно - соковитість їх була дозована так, щоб жодної бризки не сталося непередбаченою. А вживалися виключно за потребою. Можливо, від того й вдалося їм зберегти чудові постаті, що мозок завжди був зайнятий, а моменти смутку такою їжею "заїдати" не хотілося. Коли дійшло до подачі на стіл, вони і тут виявилися марними. Засмучено сторонившись, уважно стежили за злагодженими діями Виконавця. Той тільки ховав задоволену посмішку, клопочучись над спільною трапезою. По завершенні її, знову людина-гора взялася за виконання простого, невигадливого господарського клопоту. Там плиту вимити з посудом, тут підлогу підмісти та протерти, тут зі столу по місцях прибрати... Вікторія тулилася до Алекса, який спостерігав за спокійними рухами їхнього охоронця. Стільки в них було простоти та теплоти душевної! Мабуть, так було лише у далекому дитинстві. А у Вікі, мабуть, і не було зовсім. Він згадав, як було облаштовано його побут з моменту появи у притулку.