15:50

- Ти не повіриш, якщо я надам список усіх, до кого ми зверталися по допомогу, - засмучено промовила Вікторія. – І нам всі відмовили. Ти не подумай, я їх не засуджую, не звинувачую. Крім того, багато хто з них потім просто зник. І ми довго звинувачували у цьому себе. Поки не зрозуміли... 

- Поки що все ще мало що зрозуміло. 

- Так і має бути, - зрозуміло посміхнулася. - Мені знадобилися роки, щоб багато усвідомити. Ти питав мене про батьків. Я не знаю їх. Ні, не треба мене жаліти. Але в притулок я потрапила зовсім крихіткою. Мені пощастило зустріти там так само безрозсудних хлопців, як і я. Спершу ми намагалися з'ясувати, хто наші батьки та де вони. Тому що ми нічого не знали і не розуміли ні про яку там систему. Ніхто не готував нас до цього... 

Алекс не міг бути впевненим, що вона не знає його історії. Але зараз відчував себе винним перед нею і невдячним по відношенню до батьків, які намагалися зберегти його навіть після власної смерті. Він втратив рахунок часу, не помітив, як обійняв її і опинився в їхньому загальному коконі з ковдри. Відвертість зближала. Алекс вірив їй. Бо інакше дівчині довелося б вручити "Оскар" за чудово зіграну щирість. Він бачив, як її роками стримувані емоції обрушилися на неї, тягнучи у вир переживань і спогадів. Не раз доводилося йому дбайливо витирати сльозинки з акуратного обличчя. Не раз, схлипуючи, вона втикалася йому в груди і щось тихо бурмотіла, знову переживаючи важкі події з минулого. 

Лише одного разу їхню розмову перервали. Коли Виконавець приніс солодкий гарячий чай. Спершу іронічно посміхнувся, запевнивши, що напій не отруєний. А потім невдоволено насупився, побачивши сльози на обличчі Вікторії. Дивна таки ця людина-гора... Коли той пішов, заспокоєний Алексом, що дівчина в надійних руках, розмова відновилася так, ніби її й не переривали, що трапляється вкрай рідко. 

У неї виявилося непросте та насичене дитинство у компанії трьох шибеників. З розповіді Вікторії він зробив висновок, що хлопці, які підросли, були закохані в неї. І що дивно, вона, здається, навіть не підозрювала про це, повністю зосереджена спершу на пошуку батьків, а потім на поставлених вчотирьох цілях. Спочатку вони планували, що здобудуть відомості про творців і розсекретять їх, використовуючи їхню ж систему, щоб поширити здобуті дані. Але зіткнувшись з реальністю, зрозуміли, що другий клас не підніматиме заколот. Живих майже не лишилося. А штучному інтелекту ніхто таку команду, певна річ, не дасть. Піднімися всі чіповані, як їх відразу обнулять. Буквально одним натисканням кнопки. Третій клас взагалі не зрозуміє нічого, бо доживає у своєму персональному пеклі у повному невіданні. І яскравий тому приклад – майбутня жертва експерименту. Про тих, хто живе на Забутому острові, нічого не було відомо. І це чіпляло найбільше. 

Шматок землі, що ретельно охороняється, не мав жодної ниточки, за яку змужніла четвірка могла б потягнути, щоб розплутати клубок інтриг. Тоді їхня мета кардинально змінилася. Вони все ще намагалися знайти інформацію про творців. Але це стало лише допоміжним заходом. Основна мета – потрапити на острів. Навіщо, вони поки не розуміли. Насамперед, треба було обійти процедуру, імітувавши впровадження елемента контролю. Потім переконати систему у необхідності отримання освіти. Це, на диво, вдалося всім чотирьом. Для вирішення інших завдань служили їх унікально продуктивні та креативні уми, які винаходили все нові способи та механізми, щоб обійти системні небезпеки, що загрожували їм. Алекс навіть рота відкрив, коли дізнався, що і Вікторія знайома з Виконавцем. Виходить, він доглядав і її. Тобто, існувала ймовірність, що творці з самого спочатку вели їх двох до їхньої власної мети, неприємної людській природі. У процесі навчання хлопці і дівчата неодноразово зламували основний комп'ютер. Але система відразу викидала їх, не даючи увійти далі "порога". Це захоплювало і підбурювало юнаків. Вікторії вони давали можливість гризти граніт іншої науки. Не можна допустити, щоб у одній бунтівній групі всі фахівці були одного профілю. 

Ну ось. Бійтеся своїх бажань. Хотів дізнатися, кому дякувати за нескінченні оновлення пристрою зв'язку та контролю? Отримуй! 

Незважаючи на те, що Виконавцю вдавалося витягувати Віку зі складних і життєво небезпечних ситуацій, потрапляла вона до них із завидною регулярністю. Кожна зустріч із живими все частіше призводила до сумнівів. Що, якщо творці мають рацію? Хіба всі люди прекрасні настільки, щоб гордо топтати землю ногами, іменуючи себе людьми? Нехай ніхто не давав права геніям вершити чужі долі. Але що, як сама задумка не зневажає думки Істинного Творця? І так вони допомагають йому очистити землю. 

Алекс здивувався її висновку. Намагаючись зрозуміти логіку, ставив тисячі запитань, поки нарешті не дізнався про те, що її, юну студентку, зґвалтував представник нижчого класу, який випадково пробився через захист (міжкласовий електронний бар'єр) і дорвався до волі. Кажуть же, дурникам щастить. Як він знайшов прохід! Виконавця тоді довго не було. А коли дізнався про це (невідомо, як йому це вдавалося - майже завжди бути в курсі), ходив похмуріший за хмару. Потім зник знову. А через час заявив, що наглядатиме за нею. Наче в особисті охоронці записався. 

Слухаючи, чоловік прискіпливо зіставив дати і дійшов висновку, що був відсутній у Вікторії той, лише коли був у житті самого Алекса. Навряд чи з власної ініціативи. Хоча він взагалі фігура туманна, і поведінка його заслуговує на окрему увагу. Дивна картина вимальовується... Ще більш дивно, що завойовники Вікторії, прикриваючись малозначущими завданнями, виявилися далеко від неї саме в найскладніший момент. Те, що кожному з них вона пізніше знайшла виправдання, говорить не на їхню користь. Але свідчить про чистоту помислів Вікторії. Диво, що після пережитого вона взагалі дозволяє йому обіймати її. Що не пішла в глибоку латентну депресію, під пристойним приводом замкнувшись від навколишнього світу. Диплом із відзнакою в одному з найсильніших вишів дозволив дівчині потрапити на практику на закрите підприємство.