12:20

- Швидше б забратися звідси, - ледь чутно пробурмотіла Вікторія. 

- Так не сподобалося моє сховище? - Я не про те, - роздратовано відмахнулась. 

Алекс здивовано насупився і вмостився навпроти. На дуже важко втиснене в крихітний простір кімнатки крісло. Пристрасть до затишних куточків, створюваних за допомогою крісел, передалася йому від батьків. 

- Нам нікуди забиратися, як ти висловилася, - заперечив. - Давай хоча б ми зберігатимемо розум і мислитимемо раціонально, реалістично. 

- Роздуми нижчого класу? Де ти тільки набрався їх? 

Обидва задумливо замовкли. Час нещадно мчав уперед, але порушувати мовчання жодному з них не хотілося. Ось зараз вони квапливо поділяться своїми секретами в потайній кімнаті Алекса, роками дбайливо створюваній ним на зазначених батьком координатах. І що? Вся ця таємничість, інтрига, диво... Все це в одну секунду зникне. І знову помчать нові, якщо пощастить, двадцять п'ять чи більше років. Чи буде у них сенс? З іншого боку, вони промовчать зараз і, можливо, більше не зможуть побачитися. Ніколи не впізнають секретів та думок один одного. І той же відрізок часу мучитимуться, що промовчали, докорятимуть себе за нерішучість. Все-таки штучному інтелекту легше - у нього на кожну ситуацію заданий чіткий алгоритм дій, що дозволяє уникнути болісних сумнівів у прийнятті рішень та подальших мук совісті за неминуче допущену помилку. Адже як не роби, завжди можна було інакше. Принаймні теоретично. 

- Твій чіп із тобою? 

- Залишився на лаві над укриттям. 

Алекс помовчав ще пів хвилини, роздумуючи, чи відкривати їй усі карти. Зважився. Чомусь вона викликала довіру. Можливо, відповідь гранично проста - альтернативи немає, а жива людина влаштована так, що комусь треба довіряти. 

- Щоб потрапити до такої кімнати, мені потрібно запустити матричну панель, пройшовши процес цифрової ініціалізації. 

Вона діловито кивнула. 

- Відбитки? - Уточнила. 

Він насторожено замовк. Як добре вона розуміє його. Дуже добре для рядового середнього класу. І адже вона не чипована повноцінно з базовими знаннями, що вносяться, вже кілька років замінюють всю систему початкової і середньої освіти, яка колись існувала. Однак він уперто продовжив. 

- Відбитки, сітківка ока, кров... 

- М-м, меджик... - промуркотіла Вікторія. 

Кров від цього гортанного звуку швидше побігла по венах, гарячково плутаючи думки, немов тасуючи колоду карт. Алекс задерся в кріслі. 

- Жодної магії. Лише наука. Ініціалізація запускає майже миттєве створення фантома. Той слухняно стає носієм мого чіпа і виконує задане завдання. Наприклад, ходить у парку кілька кіл, милуючись природою. У момент його створення у мене, а сьогодні у нас обох, є можливість непоміченими ковзнути у приховану кімнату під лавкою. На неї фантом і сідає, - Алекс хмикнув, задоволений собою. - Дихати свіжим повітрям. 

Вікторія захоплено свиснула. 

- Розумно! Здається, доля звела мене з генієм? 

- Однак і твій хід, напевно, геніальний. Інакше як тобі вдавалося вислизати від системи стільки років? Тобі теж років десять це вдавалося? 

- Не зрозумію, ти так мої таємниці випитуєш чи вік уточнюєш? 

- Лише намагаюся отримати відвертість на відвертість. Я нічого про тебе не знаю. 

- Ти знаєш про мене навіть надто багато. Мене звуть Вікторія, номер у системі 2129... 

– А ім'я батька? – навіщось уточнив. 

- Навіщо? - витончені темно-золотисті брівки підскочили до ідеально покладеного чубчика. – Це давно ніхто не практикує. 

Тепер Алекс зрозумів, навіщо запитував. Йому підсвідомо хотілося почути її думку, ставлення до всього, що відбувається. Оскільки, мабуть, навіть його жахливий голод по живому суспільству, не міг бути вищим за природну розбірливість. Краще вже одному, ніж з ким потрапило бути... Відповідь йому не сподобалася. Так, ще на старті програми, задовго до її офіційного запуску, людство почали готувати до розриву родинних зв'язків, скасовуючи чи підміняючи давні традиції та висміюючи прихильність до батьків у будь-яких її проявах. Одним з ефективних заходів боротьби з кровними звʼязками стала втрата значущості прізвища, відмова по батькові. Навіщо стільки зайвої інформації? Натомість підвищимо самооцінку нарцисичного "Я". Помножимо на "зробив себе сам". І ось уже "коріння" значення не мають зовсім або набувають лише механічних функцій догляду за малюком. Імена у сотень людей однакові? Не проблема! Ось вам унікальні номери, тільки ваші, що наголошують на бажаній індивідуальності! Гармонія з Всесвіту, зведеного на числах. Чому ні? Бажаєте заперечити?.. Ніхто не хотів. На той момент уже ніхто. 

- Я його не пам'ятаю, - ніби теж наважилася нарешті на відвертість. Вікторія вимовила це на межі чутності, потай сподіваючись, що зізнання залишиться поза увагою. 

Алекс різко втягнув носом повітря. У пориві емоцій пересів на підлокітник її крісла і обняв однією рукою за плечі, притягуючи до себе. Скільки подій та болю в одному цьому майже не чутному короткому визнанні. І, Господи, як це... невимовно! Ось так просто торкатися людини, обіймати, співпереживати, майже відчутно укутувати розумінням і готовністю розділити ношу. Він на секунду задихнувся від емоцій, що переповнювали. Завмер, як сором'язливий хлопець перед першим поцілунком на лавці біля будинку. Скільки разів він фантазував, уявляв собі, як це було б, якби він мав можливість, а не тільки стопку класичних творів, сповнених глибоких почуттів чоловіків і жінок попередніх поколінь.