Живі. 2065

Алекс здригнувся, коли двері до кімнати майже нечутно закрилася за ним. Клацання автоматичних дверей звучало як клацання запобіжника пістолета. Він розумів, що грає у занадто небезпечну гру. Але зупинитися не міг. Занадто довго він був самотній. Занадто довго нікому не вірив і жив, наче уві сні. А чи жив взагалі?

- У нас є всього п'ять хвилин, - констатував Алекс, сідаючи на унітаз.

Прислухався до себе на всяк випадок. Природних потреб немає. Тому що йти до туалету двічі підряд було б занадто підозріло. Привертати зайву увагу нестандартною поведінкою зараз було б особливо небезпечно і недоречно.

Вона сіла на підвішений у повітрі унітаз навпроти. З цікавістю оглянулася. На борту нічого і ніколи не прикріплювалося до стійких опор, схожих на стіни. Новачкам здавалося, що раковини і унітази буквально парять у повітрі. Він вже знав, що насправді вони просто прикріплені до прихованої від очей відвідувачів прозорої матриці. Так, це один з прикладів високого пілотажу техніки в побуті, але жодної магії і надздібностей. Просто нова "обгортка" для старих добрих унітазів.

Ніяких кабінок чи хоча б перегородок. Статеві відмінності нікого не хвилюють. Більшість з них ще навіть не знають їхнього застосування на практиці. А ті, хто знає, сприймає цю потребу на рівних з їжею чи відвідуванням туалету. Це спрощує їхнє життя. Але робить... безбарвним. Алекс на мить задумався. Раніше його ця тема не турбувала. Тепер раптом стало образливо за змінених людей. Немає команди - немає сексу - немає дітей - немає абортів. Чіткий контроль за чисельністю та якісною складовою. Зручно, як не кажи. Ось тільки навіщо?

- Хто ти? - напряму запитав він, стійко дивлячись в очі блондинці, вирішивши не гаяти час даремно.

- Людина, - зітхнула вона.

- Це я й сам бачу. Здивований. Радий. Збентежений. Зацікавлений. Розумію, що як тобі це вдалося, першому зустрічному не розповіси. І це правильно. Наполегливо хочу продовжити знайомство.

- І це взаємно, - відважно посміхнулася дівчина.

Їй подобалась відвертість та чесність. І те, що він не марнував часу. І те, як він дивився на неї, наче ласун на цукерки після посту.

Це не фізичний голод, не бажання. Голод розуму та душі набагато частіше тягнуть людство в прірву. Пристрасть - найчастіше лише цікавість, народжена саме розумом. Ненажерливим, вічно голодним розумом людини. І саме так він дивився на сидячу напроти.

Вона простягла йому долоню для стискання. Мило посміхнулася і тихенько представилась:

- Вікторія.

Він підозріло прикрив очі і похитав головою.

- Алекс. Тілесний контакт без санкції небезпечний. Вони можуть зчитати нас обох та анулювати через збій у системі.

Віка задоволено посміхнулася. Грайливо нахилила голову. Світло заплуталося в її волоссі і заблищало золотистим блиском. Розпускати волосся на публіці заборонено. Ніякого шарму, елегантності та спокуси у вигляді окремих вільних пасм. Але, здається, їй було наплювати на деякі правила.

- Не можуть. Де ти носиш чіп?

- Занадто особисте та провокаційне запитання.

Вона зовнішньо байдуже повела плечима. Але в очах заблищали роздратування та обурення.

- Як хочеш. Просто для інформації: я теж не прошивана. Чіп взагалі у сумці зараз.

- Відважно! - брови здивовано і захоплено піднялися. - Тоді наступний крок за мною.

Він поспішно схопив мило, відчайдушно пішовши на маленьке безумство. Використовуючи заточені багатогранні краї мила, він став виводити на її долонях адресу.

Вона задоволено муркотіла, закривши очі. Алекс слухав і ковтав слину, наче його катувала спрага. Але швидко взяв себе в руки.

- Це адреса, - майже сердито буркнув він.

- Одне одному не заважає, - задоволено посміхнулася вона, відкриваючи затуманені бажанням очі. - Але так мені краще сприймається інформація.

Як саме, він не став уточнювати. Боявся уявити собі. І спалитися на емоціях під час наступного проходження через арку контролю при прибутті.

Викинувши мило в мильницю на умивальнику, вилетів з туалету, мов куля. За спиною ще лунав її сміх.