Глава 10

Чоловік взяв телефон, який протянула дівчина. Олександр помітив, що у неї тремтять руки, і через хвилювання вони стали холодними. Здавалося, ніби вона боялася не самого дзвінка, а того, що почує у відповідь. Її серце шалено калатало, а в голові змішувалися сотні думок. Вона вже не знала, чи хоче остаточно поставити крапку у своєму минулому, чи досі намагається знайти хоч якесь пояснення вчинкам Назара. Проте поруч стояв Санич — спокійний, впевнений і готовий захистити її від усього світу.

Отже, слідчий підняв слухавку. По ту сторону екрану почувся знайомий голос хлопця, який почав говорити:

— Альо, Женя, я знаю, що ще той придурошний дебіл. Я визнаю свою провину, але тільки вернись. Я не хотів, щоби так вийшло. То все та, чортова Аліна. Вона мене спокусила, і я по п’яні не втримав свою пристрасть. Прошу тебе. Я стану гарним батьком для нашої дитини. Ну чого ти мовчиш?

Голос Назара був нервовим та зірваним. Було чути, що він або плакав, або вже довгий час перебував у нестабільному стані. Він говорив уривками, ковтаючи слова, ніби боявся, що йому не дадуть договорити. На задньому фоні чувся якийсь шум — чи то телевізор, чи голоси людей у квартирі. Але навіть крізь усе це Женя відчувала знайомі інтонації людини, яку колись кохала всім серцем.

Санич подивився на дівчину. Вона стояла, опустивши очі, а в куточках її очей блищали сльози. Олександр зрозумів, що якщо зараз Назар продовжить тиснути на її емоції, їй стане ще гірше. Саме тому слідчий втрутився у розмову.

— Ало, вибач, але Женя не повернеться до такого виродка, як ти. Вона завтра виходить заміж і дитина буде рости в нормальній, благополучній сім'ї, а не з таким придурком, як ти. І ще, не дзвони більше. А якщо будеш переходити будь-які рамки, то я тебе знайду і відправлю до поліції.

Після цих слів у квартирі настала коротка тиша. Навіть сама Женя завмерла від несподіванки. Вона не очікувала, що Санич настільки різко стане на її захист. У той момент дівчина відчула дивне тепло всередині. Вперше за довгий час хтось не звинувачував її, не ставив зайвих питань і не змушував виправдовуватися.

— Ти хто… — не встиг сказати до кінця свою думку Назарчик, як Санич скинув слухавку, витягнув SIM-карту та викинув її, а на заміну поставив нову.

Олександр зробив це так спокійно та впевнено, ніби подібні ситуації були для нього звичною справою. Він навіть не подивився у бік старої SIM-карти, яка впала десь під ноги. Для нього це був символічний момент — ніби разом із тим дзвінком він остаточно перекреслив минуле Жені.

Закінчивши цю процесію, начальник повернувся до своєї майбутньої дружини та заговорив до неї:

— Ходімо до квартири, ти мені все розповіси і заодно обсудимо наше весілля, яке відбудеться зовсім скоро.

— Але… — не встигла промовити дівчина, як її перебив слідчий.

— Ніяких але. Я знаю, що ти хотіла сказати. Твої емоції все за тебе сказали. І рано чи пізно ти б мені призналася у своїх почуттях.

Санич сказав це настільки спокійно, ніби давно вже все зрозумів. Женя дивилася на нього широко відкритими очима. Вона намагалася зрозуміти, як цей чоловік міг так легко прочитати її емоції. Здавалося, ніби він бачив її наскрізь — усі страхи, переживання, біль та приховану ніжність.

Дівчина стояла в повному шоці від того, як звичайний слідчий міг дізнатися про її почуття. Постоявши у такому стані, вона пішла слідом за своїм «без п’яти хвилин хлопцем та майбутнім чоловіком». В її душі все ще панував хаос, але поруч із Саничем вона відчувала дивне відчуття безпеки. Їй хотілося вірити, що після всіх пережитих подій життя нарешті дає їй шанс на щастя.

Ось такі сталися пригоди з Женею та Сашком. Тепер повертаємось до інших подій і місць.

Артем та Катя, Мел та Настя, і звісно, Женя та Санич навіть не підозрювали, що вони скоро будуть одружуватися в один день — три весілля в один день. Іронія долі полягала в тому, що всі вони пройшли через власний біль, втрати, ревнощі та страхи, але зрештою знайшли людей, поруч із якими хотіли залишитися назавжди.

Артем та Катя були настільки збуджені своєю нічною прогулянкою на даху, що не помітили, як швидко пролетів час. Нічне місто навколо них сяяло сотнями вогнів, а прохолодний вітер розвівав волосся дівчини. Вони багато сміялися, згадували різні моменти зі свого життя та просто насолоджувалися присутністю одне одного.

Вони прийшли до квартири Козуба та вирішили провести час наодинці, насолоджуючись інтимністю. Стоп — хоча це приватна справа, не будемо заглиблюватися в деталі. Скажемо лише, що тієї ночі вони обоє відчули себе по-справжньому щасливими та потрібними одне одному.

Тим часом Костя та Настя опинилися у лікарні.

Мел, помітивши, що Настя труситься від холоду та обличчя стало бліде, миттєво підхопив її, коли вона втратила свідомість, і обережно опустив на коліна. Його руки тремтіли від страху. Він ніколи раніше не бачив дівчину у такому стані. Настя ледь дихала, а її шкіра стала неприродно холодною.

Однією рукою він тримав Настю, іншою викликав швидку.

— Потерпи трохи, зараз швидка приїде. Я поруч, — стурбованим голосом промовив Костя.

У його голосі відчувався справжній страх. Він постійно гладив Настю по волоссю та намагався не дати їй остаточно втратити свідомість. Навколо було майже безлюдно, лише десь у далині чулися звуки машин та шум нічного міста.

Через кілька хвилин приїхала швидка. Лікар вийшов з карети та почав оглядати Настю, водночас розпитуючи Мела:

— Що трапилося з дівчиною?

— Ми просто гуляли на набережній. Потім мені подзвонила моя сестра, і її друг, слідчий, повідомив, що на нас могли скоїти напад. Після цього дзвінка ми тихо пішли з того місця. Коли ми йшли, нам назустріч вийшли алкоголіки/бомжі. Я одразу зрозумів, що це ті самі люди, які хотіли нас вбити. Ми звернули на іншу доріжку, щоби вийти в людне місце. Коли я повернувся до Насті, побачив, що вона бліда та ледве стоїть на ногах. Я встиг її підхопити та викликати швидку.