Глава 3

Час так тягнувся довго, що можна було просто здуріти. Мел чекав поки закінчиться цей робочий день, щоби пошвидше зваляти зі зйомок. Камери, світло софітів, постійні підказки режисера, гримери, які бігали навколо — усе це дратувало його більше, ніж зазвичай. Хлопець постійно думав про дівчину. Вона наче його зачарувала. Її голос, її сміх, її погляд — усе знову і знову спливало в його думках. Йому здавалося, що він чує її сміх навіть крізь шум павільйону.

Тим часом Анастейшен гуляла і про щось думала. Її думки були пов’язані із зйомками шоу і всіма майбутніми відбірковими етепами. Вона уявляла, як стоятиме на великій сцені, як пролунає її ім’я, як засвітяться прожектори. Настя так задумалася, що не помітила одну дивну людинку, яка непомітно спостерігала за нею з-за дерев. Тінь то з’являлася, то зникала, ніби хтось спеціально не хотів потрапляти їй на очі.

Чисто випадково дівчина зустрілася зі своїм другом Макаром. Трохи розповім про нього. Хлопцю 20 років, він давно був знайомий із дівчиною. Колись допоміг їй реалізувати свою мрію в реальність — саме він вперше витяг її співати на вулицю перед живою аудиторією. Має свій невеличкий колектив із яким вони співають на вулиці та в барах. Привабливий хлопець міцної статури, має сіро-блакитні очі та світло-русяве волосся. Зовні — харизматичний і впевнений, але всередині — злий і заздрісний. Має образу на Мела через старі професійні конфлікти і через те, що одного разу їхню пісню не взяли на розігрів перед концертом. В майбутньому почне співпрацювати з Аделіною, яка давно придивляється до його стилю.

— Оооо, які люди. Привіт, мала, — з посмішкою привітався з дівчиною хлопець.

—І тобі, привіт, Макаре, — з неохотою привіталася Настя, у дівчини асоціювалися неприємні спогади з цією людиною.— Що тобі треба? Що знову прийшов допомогти, а потім зґвалтуєш мене за якусь крихітну пропозицію? Так, я вгадала? — голосно сказала дівчина та здержувала всю свою лють.

—Не кричи красуне, а то перехожі подумать, що ми з тобою чоловік та жінка і сваримося між собою, — з азартною посмішкою сказав Макар.

—Мені все рівно, відчепися від мене. Що тобі потрібно, — з люттю спитала дівчина.

- Насть, тут така справа. Ти повинна вдертися в довіру до однієї людини, цей хлопець мені заборгував гроші, купу грошей, а ти мені повинна допомогти. А якщо не допоможеш, буде дуже боляче, —Макар, майже, підійшов до дівчини впритул, щоб повторити те, що вже було і різко взяв дівчину за руку, потягнув її. В його очах з’явився той самий хижий блиск, який вона пам’ятала з минулого. Але Настя закричала:

- Допоможіть, ря…, — невстигла договоритидівчина, як звідкись з'явився, незапилився Мел.

Він побачив, як Макар тягне її за руку, і не роздумуючи кинувся вперед. Хлопці почали бійку посеред парку, який знаходився поруч з будинком Насті. Перехожі зупинялися, хтось діставав телефони, хтось кричав, щоб припинили. Небайдужі перехожі викликали поліцію. Удар за ударом, важке дихання, розірвана футболка — Мел захищав її так, ніби знав усе життя. Дівчина сиділа на землі і тихенько плакала, коли бійка закінчилася. Її руки тремтіли, серце калатало так, що здавалося, ось-ось вискочить із грудей.

Коли приїхали поліцейські, Бочаров відав Макара правоохоронцям і підійшов до дівчини та допоміг їй підвестися.

— З тобою все гаразд? — запитав стурбовано Мел.

—Так, зі мною все чудово, тебе, мабуть, звати Костянтин? - запитала Настя.

—Так, це я. А звідки ти знаєш моє ім'я? —здивовано запитав Мел.

—Мені про тебе розповів твій друг Артем, — спокійним тоном відповіла дівчина. — Ходімо до мене, я тобі рани оброблю та поп'ємо чай.

—Ну, як справи на те пішли, то я не проти, - з посмішкою сказав Мел.

—Ну добре, ходімо до мене додому, я тут поруч живу, - сказала Анастейшен.

Вони потроху йшли, розмовляли між собою, сміялися, ніби намагалися стерти з пам’яті щойно пережите. Обговорювали музику, фільми, подорожі та творчість. Костя так пристрасно подивився на дівчину, щоб розрядити ситуацію, хлопець сказав:

- Отже, у нас багато чого спільного.

- Виходить, що так, доречі ми вже прийшли, - такою була відповідь дівчини

Вони зайшли до жилого будинку, піднялися на потрібний етаж та зайшли до квартири Насті. Під’їзд був старенький, але чистий, на підвіконнях стояли квіти, а з сусідніх квартир доносився запах вечері.

І так, Костя увійшов у квартиру Насті. Дівчина показала хлопцеві на вішалку, щоб той зміг повішати свою кофту. Хлопець одним оком роздивився квартиру героїні. Вона була затишною, прибраною та в ній смачно чимось пахло. На стіні висіли фото з концертів, на полиці — книги з психології та музики, а на столі стояв ноутбук із відкритим текстом нової пісні.

А тим часом, Настя пішла на кухню, щоб приготувати обід.

- Костю, ти щось будеш їсти? - запитала дівчина.

- Називай мене просто Мел, - обізвався голос за спиною Насті.

- Господи, як ти мене налякав. Добре, я тебе буду називати Мел, - переляканим голосом сказала дівчина.

- Ну тоді домовилися, - задоволено сказав Бочаров.

Поки Настя готувала обід, Мел батькович вирішив негаяти часу та почав розглядав її квартиру. Він побачив естетичні картини, якісь статуетки. Квартира була однокімнатною. Одним словом, квартира була естетичною, прибраною та оформлена в мінімалістичному стилі.

Хлопець почув приятний аромат їжі та пішов до кухні.

- Ух ти, чим тут у нас приємним пахне? - запитав із зацікавленістю Костя.

- Тут, пахне смаженою курочкою, вареною картоплею та смаженими грибочками, - відповідаючи Настя відчула, що красніє перед хлопцем. - Ну, тоді давай обідати?

- Давай, я такий голодний, наче вовк, - і оба почали сміятися.

- Ах да, я забула, ти що будеш чай чи каву? - спросила Настя у Бочарова.

- Я не відкажуся від кави, якщо мила дівчина мені його зробить, - з тією ж милою посмішкою сказав Мел батькович.

Дівчина заварила каву та дала нашому герою. Вони декілька годин просиділи за кухонним столом та пробазікали, що навіть не помітили, як почало вечоріти. За вікном поволі загорялися ліхтарі, місто ставало тихішим. Пара моментами так дивилися один на одного, що у них склалося відчуття наче вони знайомі цілу вічність.