Підглава: Перший акорд Джоша

Минав серпень. Літо в цьому році було особливо ніжним — ніби саме сонце вирішило лагідно спостерігати за кожним кроком Кейтелін. Вона вже кілька тижнів не виходила з дому, бо вагітність добігала кінця. Усі приготування були завершені: маленьке ліжечко біля стіни, м’який плед, іграшки, перші бодіки — усе чекало на нового мешканця цього світу.

Теон кожного вечора сідав біля Кейт і грав на гітарі ті мелодії, які свого часу допомагали йому самому пережити буремні часи. А тепер — вони лунали для когось нового. Для їхнього сина.

— Думаєш, він чує? — усміхалася Кейт, ніжно гладячи живіт.

— Він не просто чує. Він уже в ритмі, як справжній артист, — сміявся Теон, і ці миті були для них найтеплішими у всьому Всесвіті.

💥 Все почалося вночі. Спочатку легкий біль. Потім — частіші перейми. Теон, як і домовлялися, не панікував, а чітко взяв сумку, документи і допоміг Кейт до машини. Вона жартувала навіть на задньому сидінні:

— Якщо він народиться під пісню Queen, то в нас буде зірка.

Але в той момент у машині грала їхня власна пісня — та, що вони колись написали разом, на студії, в яку потім повернулась тиша і з якої почалось нове життя.

🏥 У пологовому все йшло доволі швидко. Кейт зібрала в кулак усі свої сили, а Теон — усю свою любов, підтримку і віру. Він не відходив ані на крок. Аж поки о 5:43 ранку світ уперше почув гучний, вимогливий крик Джоша.

— Вітаю вас, у вас хлопчик! — усміхнулась акушерка.

— Джош, — прошепотіла Кейт, у якої на очах бриніли сльози.

— Джош Теонович, — додав Теон, і поцілував її в чоло. — Мій герой, моя музика, моя сім’я.

Маленький Джош лежав на грудях у мами, а вона співала йому тихеньку колискову. Поруч стояв Теон і дивився на них — його дві найрідніші душі. У той момент він зрозумів: усе, що було раніше — тільки прелюдія. Бо справжня симфонія життя тільки почалась.

Через кілька днів вони повернулися додому. Увесь дім був прикрашений синіми кульками, бантиками, табличками "Welcome, Josh!". Команда вже чекала на подвір’ї, із подарунками, обіймами і щирими усмішками. Навіть Мері, хоч і невидимо, була поруч — талісман у дитячій колисці нагадував про це.

А Джош? Він солодко спав. Наче знав: його чекає неймовірне життя. З піснями. З любов’ю. І з батьками, які заради нього пройшли темряву — і тепер будували для нього справжній світ світла.