Глава 14

Минали дні, і кожен із них ставав для Кейт та Теона особливим. Вони ніби навчилися цінувати кожну мить — ранкову каву на кухні, спільні вечері після роботи, тихі розмови перед сном. Іноді ці розмови затягувалися далеко за північ: вони сиділи біля відчиненого вікна, слухали шум міста, ділилися спогадами з дитинства, говорили про страхи, мрії та плани на майбутнє. Теон любив у такі моменти обіймати Кейт за плечі й уважно слухати її голос, а вона, поклавши голову йому на груди, відчувала спокій, якого ніколи раніше не знала. Навіть звичайні буденні речі поруч одне з одним ставали для них маленькими традиціями, що наповнювали дім життям.

Заручини, хоч і були скромними, залишили у їхніх серцях теплі спогади про хвилюючу мить, коли вони офіційно підтвердили свої почуття перед найближчими. У той день у повітрі відчувалася щирість і справжність: без зайвого пафосу, без гучних тостів — лише найрідніші люди, теплі обійми і блиск в очах. Кейт пам’ятала, як тремтіли її пальці, коли Теон одягав каблучку, а він не міг стримати усмішки, дивлячись на її щасливі очі. Вони часто згадували той вечір, усміхаючись одне одному, бо саме з нього почався їхній новий спільний розділ. Інколи, переглядаючи фотографії з того дня, вони сміялися над дрібними моментами — над тим, як хтось випадково пролив шампанське, як мати Кейт тихо витирала сльози радості, а друзі жартували про майбутнє сімейне життя. Усе це зробило той день по-справжньому живим і незабутнім.

Власна квартира, подарована батьками на весілля, стала для пари не просто житлом, а справжнім гніздечком, де вони створювали свій маленький світ. Світлі стіни, великі вікна, через які вранці заливалося сонце, і невеликий балкон із видом на парк — усе це надавало відчуття простору й свободи. Вранці Кейт часто виходила на балкон із чашкою теплого чаю і довго спостерігала, як прокидається місто: як поспішають люди, як сонце ковзає по дахах будинків, як легкий вітер колише молоде листя дерев. Теон іноді підходив до неї зі спини, обіймав і жартома казав, що цей балкон скоро стане улюбленим місцем їхнього сина.

Кожна деталь інтер’єру відображала їхні смаки і прагнення: на полицях стояли улюблені книги Кейт, біля дивану — гітара Теона, на стіні — кілька спільних фотографій з гастролей і подорожей. Поруч із рамками лежали маленькі сувеніри, привезені з різних міст — квитки з концертів, старі листівки, засушені квіти з особливих побачень. Вони разом обирали штори, посуд, килим у вітальні, сперечалися про кольори, а потім сміялися з власної серйозності. Іноді Теон навмисно пропонував абсурдні варіанти кольорів лише для того, щоб побачити її емоційну реакцію, а Кейт у відповідь жартома погрожувала залишити його без права голосу у виборі меблів. Затишок наповнював кімнати теплом і любов’ю, і навіть тиша в цій квартирі була особливою — спокійною, довірливою, домашньою. Вечорами вони часто вмикали тиху музику, запалювали маленькі лампи у вітальні й просто насолоджувалися присутністю одне одного, не потребуючи зайвих слів.

Візит на УЗД став чарівним моментом — вперше вони почули биття серця їхнього малюка, а лікар оголосив радісну новину: у них буде хлопчик. У кабінеті панувала тиха зосередженість, екран апарата світився м’яким світлом, і коли пролунало швидке, ритмічне серцебиття, Кейт відчула, як на очі навертаються сльози. Теон міцніше стиснув її руку, ніби намагаючись втримати ту хвилю емоцій, що накрила їх обох. Він дивився на екран так уважно, ніби намагався запам’ятати кожну секунду цього моменту. Це повідомлення наповнило серця Кейт і Теона радістю і трепетом одночасно — тепер усе стало ще реальнішим, ще ближчим. Після прийому вони ще довго не могли заспокоїтися: гуляли парком неподалік клініки, говорили про майбутнє і постійно поверталися до думки, що зовсім скоро стануть батьками.

— Як ти себе почуваєш, люба? — запитав Теон, спостерігаючи, як малюк активно рухається всередині. Його голос був сповнений турботи, а в очах читалася ніжність.

— Та щось наш хлопчик вирішив побешкетувати, — усміхнулася Кейт, дивлячись на чоловіка з ніжністю. Вона вже навчилася розпізнавати його рухи, відчувати кожен поштовх, і ці маленькі сигнали життя викликали в ній особливе тепло. Іноді вона прокидалася серед ночі лише через те, що малюк починав активно рухатися, і тоді тихо сміялася, будячи Теона словами, що їхній син вже має свій характер. Теон одразу клав руку їй на живіт і завмирав від захоплення, коли відчував легкі поштовхи.

Їхні розмови все частіше поверталися до імені майбутньої дитини. Вони перебирали десятки варіантів, згадували імена з дитинства, радилися з батьками, навіть читали значення імен у довідниках. Іноді ці пошуки перетворювалися на довгі вечірні дискусії: Кейт виписувала імена у блокнот, а Теон відразу коментував, які з них йому подобаються, а які звучать надто серйозно або навпаки — занадто кумедно.

— Милий, як назвемо нашого сина? — поцікавилася Кейт одного вечора, коли вони сиділи з чашками чаю і переглядали список можливих варіантів.

— Ну... не знаю... давай Джош, — трохи збентежено запропонував Теон, адже це був його перший досвід у виборі імені для дитини. У цьому короткому слові він відчував щось тепле і рідне.

— Мені подобається це ім’я, — лагідно сказала Кейт і ніжно поцілувала його. Вона тихо повторила: «Джош…», ніби приміряючи його до майбутнього, і це ім’я звучало в її серці особливо. З того вечора вони вже майже завжди зверталися до малюка саме так, і кожного разу це викликало в них усмішку та відчуття ще більшої близькості до нього.

Вони сиділи разом на дивані: Кейт лежала, підклавши подушку під спину, а Теон ніжно гладив її животик, уявляючи, як тримає маленького Джоша на руках. Він вже бачив у своїй уяві перші кроки сина, перші слова, спільні прогулянки парком. Йому хотілося навчити хлопчика грати на гітарі, показати улюблені місця свого дитинства, навчити бути чесним і добрим. Їй здавалося, що вона живе у сні, адже все, про що мріяла в підлітковому віці — кохання, родина, дитина — стало реальністю. Вона була щасливою і сповненою надії. Теон, хоча й молодий, відчував у собі нову відповідальність і радість майбутнього батька. Він частіше замислювався про стабільність, про майбутнє, про те, яким прикладом стане для свого сина. Іноді він ловив себе на думці, що вже дивиться на світ інакше — уважніше, серйозніше, ніби кожне його рішення тепер мало значення не лише для нього самого.