Глава 12

Коли всі сіли за святковий стіл, щоб відсвяткувати такий особливий момент, повітря у кімнаті стало майже електризованим від тепла, радості й передчуття чогось надзвичайного. У вікнах відбивалися вогники гірлянд, за склом повільно падав сніг, а всередині панувала атмосфера затишку й очікування дива. Було майже північ — час, коли мрії здійснюються, якщо в них щиро вірити, коли навіть дорослі дозволяють собі загадати бажання із заплющеними очима.

Свічки мерехтіли, гірлянди ледь миготіли, на фоні звучала затишна інструментальна мелодія. Келихи тихо дзенькали, хтось поправляв серветки, хтось усміхався, дивлячись на Кейт. Усі вже трохи розслабились — тост за тостом, усмішка за усмішкою. Напруга останніх місяців розчинилася в теплі спільності.

І тоді Теон встав зі свого місця. Його погляд став серйозним, а голос — впевненим. У цій зміні інтонації було щось таке, що змусило кількох людей одразу замовкнути.

— У такий чудовий момент я хочу сказати кілька слів… — почав він, звертаючись до всіх присутніх. — За цей рік сталося багато — хорошого і поганого. Ми втрачали, знаходили, помилялися й підіймалися. Але найголовніше — ми знайшли один одного. Ми — не просто команда. Ми родина.

Він говорив повільно, дивлячись то на друзів, то на Кейтелін. У його словах не було пафосу — лише щирість.

Теон повільно вийшов з-за столу, йдучи до іншого краю, де сиділа Кейтелін. Його кроки звучали глухо по підлозі. У кімнаті запанувала тиша. Всі зрозуміли: щось важливе зараз станеться. Хтось уже прикрив рот долонею, хтось затамував подих.

Він дістав з кишені невеличкий чорний футляр, став на одне коліно просто перед Кейт, і в його очах блищала щира любов — глибока, перевірена болем і страхом втрати.

— Дорога Кейтелін… — почав він, голос трохи тремтів, але він говорив від серця. — Коли я сидів біля твого ліжка і не знав, чи відкриєш ти очі… я зрозумів, що не хочу прожити жодного дня без тебе. Ти — моє світло, моя музика, моя сила. Хочу звернутися до тебе з однією дуже важливою пропозицією. Чи станеш ти моєю нареченою? Чи хочеш стати моєю дружиною?

Мить застигла. Навіть музика ніби стала тихішою. Усі затамували подих.

Кейт, здивована, щаслива, розчулена, встала зі свого стільця. Її очі блищали від сліз, а губи тремтіли від щастя. Вона відчула, як у грудях розливається тепло — не раптове, а глибоке й впевнене. Вона зробила крок уперед, стала напроти Теона і прошепотіла, але так, щоб усі почули:

— Так… Я згодна стати твоєю дружиною.

Сміх, оплески, щастя — усе вибухнуло в одну мить, як салют опівночі. Хтось вигукнув від радості, хтось витер сльози. Теон встав з коліна, одягнув їй на палець витончену каблучку з камінчиком, що виблискував у світлі ялинкових гірлянд, переливаючись теплими відтінками. Вони ніжно поцілувалися, а навколо гриміло: «Гірко!» — знову й знову, під сміх і плескіт долонь.

Ця ніч була найчарівнішою у житті Кейтелін. Вона не просто зустріла Новий рік — вона зустріла своє майбутнє. У її серці більше не було страху — лише вдячність і передчуття великого шляху.

Коли свято поступово добігало кінця, і всі гості почали розходитися по домівках, залишаючи після себе аромат парфумів і теплі слова, дівчина допомагала матері прибирати зі столу, хоча та кілька разів намагалась її відігнати на відпочинок. Вона складала тарілки, витирала стіл, час від часу торкаючись каблучки, ніби перевіряючи, чи це не сон. Усередині Кейт палахкотіло світло щастя — не показне, не гучне, а глибоке, справжнє.

Пройшов місяць. Здавалося, час ішов повільніше — наповнений підготовкою до нового етапу: репетиції, обговорення весілля, плани на тур. Але в душі дівчини визрівав новий спокій — спокій людини, яка пережила темряву і більше не боїться її. Та ось настав день суду.

Кейтелін і Теона викликали як свідків у справі, яка розбурхала не лише їхню студію, а й усе місто. Журналісти чергували біля входу, люди перешіптувалися в коридорах. Зал суду був холодний, стриманий, мовчазний. Світло ламп було різким, лави — твердими, повітря — напруженим.

— Пане суддя, я хочу, щоб цю людину було справедливо покарано, — промовила дівчина, поглянувши прямо в очі Джейн, яка сиділа поруч зі своїм адвокатом.

Її голос звучав спокійно, без істерики — лише твердість.

— І чому ви так запекло її ненавидите? — злегка іронічно поцікавився суддя, оглядаючи дівчину поверх окулярів.

— Тому що вона мало не позбавила мене життя. Вона зруйнувала мою студію, зрадила дружбу… все — через ревнощі, — твердо відповіла Кейт. — А її співучасник погрожував моєму нареченому.

На лаві підсудних сиділи Джейн та Олег. Обличчя Джейн було сірим, виснаженим, без звичної впевненості. Вона не відповідала. Вперше за весь процес вона не могла знайти слів. Вона знала, що вирок уже близький — і справедливий.

Суддя встав, пішов до нарадчої кімнати, а зал наповнився тривожним шепотом. Теон взяв Кейтелін за руку. Вона мовчки дивилася на Джейн, не з ненавистю — а скоріше з сумом. Це була колись близька людина, яка зруйнувала все за кілька секунд заздрості.

Через двадцять хвилин суддя повернувся. Всі встали.

— Отже, — почав він урочисто. — Враховуючи всі обставини, докази і свідчення постраждалих, суд виносить вирок: громадянку Іванець Джейн Ігорівну засуджено до 10 років суворого режиму без права на достроковий вихід. Громадянина Кропивницького Олега Вадимовича — до 5 років того ж режиму. Суд завершено.

Молоток глухо вдарив по столу.

Поліцейські повели засуджених до автозаку. Джейн навіть не оглянулась. Вона мовчки зникла за дверима з грифом «службовий вихід». Усе закінчилось.

Кейт відчула, як їй стало легше дихати. Наче невидимий тягар нарешті спав із грудей. І в ту ж мить — маленький поштовх усередині. Ледь помітний, але такий реальний.

Її рука мимоволі опустилася на живіт. Усе було на своєму місці. Життя перемогло.

Вона вийшла з суду, поряд ішов Теон. Вони не говорили — просто йшли разом, долаючи вітер і сніг. Сніг кружляв навколо, але їм було тепло.