Глава 11

Вставши з кроваті, дівчина попрямувала в бік столу, де лежав її смартфон. Кейтелін взяла свій мобільний телефон і вже хотіла набирати номер її хлопця.

Але в ту ж мить екран засвітився — телефон задзвонив сам. Вхідний дзвінок від Теона. Вона всміхнулася і натиснула на зелений кружечок.

— Привіт, мала, — бадьорим і навіть трохи грайливим голосом мовив хлопець. — Як ти себе почуваєш?

— Привіт, все просто чудово, — відповіла Кейт ніжно, із легким полегшенням у голосі. — А ти як?

— Та все класно. Ось готуюсь до Нового року. Ялинку вже нарядив, тепер думаю, що тобі подарувати.

— Зрозуміло, — зухвало відповіла дівчина, кокетливо усміхаючись. — Ну добре, я піду теж готуватись. Бувай.

— Бувай, крихітко. Зустрінемось завтра, — додав Теон, і їхній короткий дзвінок завершився.

Телефон замовк, а Кейтелін із тією особливою усмішкою, що з’являється тільки тоді, коли душа спокійна, вирушила до святкових приготувань. Вона заходилася прикрашати кімнату гірляндами, ліхтариками та тонкими нитками мішури, що переливалася у світлі гірлянди. М’яка музика грала з телефону — знайомі акорди її улюбленої новорічної пісні створювали затишок, якого не вистачало в останні тижні.

У дверях раптом з’явилася мама Валерія. Вона деякий час мовчки стояла, спостерігаючи, як її донька, ще така молода і водночас така сильна, наповнює кімнату святом.

— Доню, ти знов себе навантажуєш. Тобі ж не можна, — стурбовано, але м’яко промовила мати.

— Мамо, не турбуйся, — з теплою усмішкою озвалася Кейт, обернувшись. — Я просто наряджаю кімнату. Ще п’ять хвилин — і кінець. Обіцяю.

Жінка зітхнула, підійшла й поправила одне пасмо доньчиного волосся.

— Робиш, як потрібно. Але знай: я поруч.

Мама вийшла з кімнати, тихо зачиняючи двері. В душі вона вже знала — зовсім скоро її донька розправить крила і піде своїм шляхом. Її Кейт — вже не дитина, а творча, смілива молода жінка.

На підлозі поруч із диваном солодко сопів їхній пес Барні, навіть не зреагувавши на музику чи рухи — святковий настрій торкнувся навіть чотирилапих.

Настав вечір. Дім наповнився ароматами — мандарини, кориця, ваніль, тістечка, м’ясо в духовці. Сяяли свічки, мерехтіли гірлянди. Почали приходити знайомі, рідні, колеги. Команда Кейтелін — тепер уже справжня, сильна і об’єднана спільною мрією — теж зібралася. Теон приїхав у темно-зеленому светрі з оленем і блискучими очима, тримаючи в руках коробку з подарунком.

Всі сміялися, обіймалися, ділилися історіями й обіцянками. У кімнаті грав легкий джаз, наповнюючи повітря новорічною магією.

Незадовго до півночі Олександр встав із-за столу:

— Колеги… Друзі! — почав урочисто. — Ми з командою обміркували назву. І вирішили: Nice2For. Це не просто назва. Це наш новий старт.

— А Кейт буде нашою зіркою, — додав Іван. — Нашою душею. Наша музика — це вона.

Дівчина зніяковіла, але в глибині душі її переповнювала вдячність.

— Дякую вам… усім. Ви — мій другий шанс, моя друга сім’я.

Останні секунди старого року наближались.

10… 9… 8…

Теон взяв Кейт за руку. Її очі блищали, вуста тремтіли від усмішки.

3… 2… 1…

— З Новим роком! УРАААААААААА! — вигукнули всі хором.

У повітрі закружляли конфеті, келихи дзвеніли, обійми, сміх, феєрверки за вікном.

Новий рік вступив у свої права. Все погане залишилось позаду. Попереду — музика, сцена, дружба, мрії й кохання.

І вже зовсім тихо, лише для себе, Кейт прошепотіла:

— Мері, дякую…

На столику поряд з її блокнотом лежав маленький сріблястий талісман, що злегка поблискував у світлі гірлянди — символ захисту, пам’яті й віри в себе.

Казка тільки починається.