Глава 10

Кейтелін почала видужувати та йти на поправку. Лікуючий лікар дівчини, суворий, але добрий чоловік із сивиною на скронях, попередив її:

— Більше в таке не встрягай. Життя в тебе попереду довге, але одне. Бережи його.

Дівчина кивнула. Її погляд був впевнений, але в ньому ще жевріла тінь пережитого. Проте попереду — інше: життя, любов, сцена, музика.

Через кілька днів її таки виписали. Вранці, в день 31 грудня, Кейт стояла перед дверима рідного дому, тримаючи в руках невеличку валізу. Її серце билося швидше, а щоки червоніли не тільки від морозу, а й від хвилювання. Вона натисла ручку — і в ту ж мить її обдало таким теплом, що очі защеміли від сліз. Запах кориці, мандаринів і маминих пиріжків — от що означало «дім».

Мати, почувши, що двері відчинилися, вибігла до неї з фартухом і обійняла доньку міцно-міцно.

— Ти вдома… Нарешті.

Кухня кипіла святковими приготуваннями. Кейтелін пішла за запахом, мов зачарована. Вона сіла біля столу, де мати акуратно ліпила вареники, і з усмішкою сказала:

— Ммм, як смачно пахне... Мам, ти завжди готуєш, як справжня богиня.

— Дякую, моя солоденька, — відповіла жінка, лагідно погладивши доньку по голові. — Але краще б ти поки відпочивала.

Та Кейт не могла всидіти. Її енергія, здавалося, почала повертатися разом зі звуками музики, запахами дому і наближенням Нового року.

У своїй кімнаті вона сіла на ліжко, взяла телефон і відкрила Instagram. Нічого цікавого. Ті самі фото свят, ті самі фільтри. Всі готуються до свята, ніби й нічого не сталося. Але у неї — все інакше. Її внутрішній світ перевернувся. І єдине, що залишалося постійним — це музика.

Вона потягнулася до гітари. Пальці ледь торкнулися струн, і народилася мелодія — тиха, чуттєва, сповнена вдячності й надії. У тій музиці був весь її шлях — від болю до зцілення. І лише музика могла зараз сказати за неї більше, ніж слова.

На порозі кімнати з’явилася мати.

— Ти знову напрягаєшся, доню. Тобі ж не можна, — мовила з легкою строгістю, але з материнським розумінням.

— Мамо, я розумію… Але сидіти без діла — нестерпно. Я не можу просто лежати і чекати. Це — моє лікування.

Жінка вдихнула, подивилася на доньку і, розуміючи, що сперечатися марно, зітхнула.

— Ну добре. Але хоч без фанатизму, чуєш?

— Обіцяю, — усміхнулась Кейт і знову провела рукою по струнах.

Зі стін повільно спадала тінь тривог останніх тижнів. Звуки музики наповнили кімнату, мов заклинання, яке зцілювало її душу.

Та через кілька хвилин вона припинила. Втома все ще давалася взнаки. Вона поклала гітару, потягнулася, і її серце наповнилося передчуттям... Чогось важливого.

«Зараз подзвоню Теону, — подумала вона, — запрошу його на новорічний стіл. Хочу, щоб він був поруч, коли проб’є північ».

Вона відкрила контакти, і її палець торкнувся імені, яке викликало усмішку навіть після усього, що сталося.

Сніг за вікном сипав тихо й густо, накриваючи все сріблястою ковдрою. Попереду — новий рік. Новий розділ. І Кейтелін була готова до нього, як ніколи.