Глава 9

Сніг усе йшов і йшов, немовби хотів приховати біль і тривогу, які повисли у повітрі. У лікарняній палаті було тихо. Лише монотонно пищав монітор біля ліжка, де лежала Кейтелін — бліда, мов порцелянова лялька, з перев’язаним животом і крапельницею у руці.

Уже три дні, як вона не відкривала очей. Уже три дні, як Теон не покидав палати. Його очі були червоні від безсоння, він майже не їв, не пив — просто сидів поруч, тримаючи її за холодну руку. Кожні кілька хвилин він вдивлявся в її обличчя, ніби намагався дочекатися хоч якогось тремтіння повік, хоч одного подиху надії.

— Прошу, тільки прокинься... — шепотів він.

А Кейт тим часом перебувала десь посередині. Між світлом і темрявою, між теплом життя та холодом забуття. Навколо неї був сірий ліс, схожий на той, що снився їй раніше, тільки тепер він був покритий кригою. І в тій крижаній тиші, мов тінь, з’явилася вона — Мері, мов згусток спогадів, страхів, рішень, які не були прийняті.

— Хочеш по швидкому звідси піти? — запитала вона без жодної емоції.

Кейт стояла на колінах у снігу, погляд опущений, губи тремтіли.

— Я не знаю… Мені боляче. Мене зрадила людина, якій я довіряла. Джейн. Вона хотіла мене вбити. А я... я не розумію за що. Мене розриває зсередини.

Коли дівчина почала плакати, Мері сіла поруч і несподівано ніжно обійняла її.

— Не плач, моя мила, — її голос уперше звучав людяно, не як у привида. — Ти сильна. І ти не сама. Ти потрібна цьому світу. Теон не залишає тебе ні на хвилину. Мати молиться за тебе. Команда чекає на тебе. А я... Я завжди буду поруч, навіть якщо ти мене більше ніколи не побачиш.

Мері поклала щось у руку Кейт — маленький талісман, різьблений камінчик у формі півмісяця.

— Якщо колись знадоблюся — просто скажи: "Мері, ти мені потрібна". І я прийду. А зараз — час повертатися.

Світ навколо завихрився в білому блиску.

Кейтелін розплющила очі.

Спершу — розмите світло. Потім — лампа над головою. Потім — знайоме обличчя.

— Де я?.. — прошепотіла вона, хрипко.

Теон підскочив, мало не впустивши стілець.

— Ти у лікарні! — вигукнув він, — ти в комі була три дні! Тебе знайшли сусіди. Поліція, швидка — все було, як у фільмі. Лікарі сказали, що ще трохи, і…

Він замовк, вхопивши її руку, як щось неймовірно цінне.

— Але ти вижила.

Кейт заплющила очі, потім знову відкрила.

— Я згадала... Джейн... Вона... — дівчина ледь говорила.

— Її вже затримали. І її “дружка” теж. Вони в СІЗО. Скоро суд. А тебе — врятували. Диво. Справжнє новорічне диво, — сказав Теон, ледь стримуючи сльози.

Він нахилився і торкнувся її чола.

— Відпочивай. Я побіжу додому — маю для тебе один особливий подарунок. Скоро повернусь.

Теон попрощався, поцілував її в лоб і вийшов, вперше за останні дні посміхнувшись. Нарешті — полегшення. Дівчина, яку він кохав — жива.

Сонце ніжно торкалося вікна лікарняної палати. Повітря було наповнене запахом стерильності, але думки Кейт уже літали зовсім в інших світах — у рідному домі, де пахне ваніллю й маминою випічкою. У студії, яку чекає відродження. У турі, який вона мріє організувати після одужання.

У правій руці, під ковдрою, вона стискала невеличкий талісман.

І знала: це ще не кінець. Це — новий початок.