Глава 8

Кейтелін ішла швидко, майже бігла. Її серце билося в ритмі гніву, руки стискалися в кулаки, а всередині — кипіло. Її не зупиняв ані холод, ані густий сніг, що налипав на волосся, ані раптові пориви вітру, які різко хапали обличчя, наче намагалися зупинити її. Кожен крок був важким, і водночас швидким, бо думки шепотіли лише одне: «Я маю дізнатися правду».

Вона вже знала, що відчула раніше — від зради ще пекло в грудях, але тепер цей біль змінився на щось інше: гостру потребу подивитися в очі тій, хто колись була для неї сестрою. Вона готувалася до того, що зустріне не лише Джейн, а й власну правду про дружбу, заздрість і зраду.

Підійшовши до під’їзду, дівчина швидко піднялася сходами, ковзаючи ногами по снігу, що прилип до черевиків. Сходи здавалися нескінченними, кожен крок — як рахунок часу до вирішальної зустрічі. Вона зупинилася біля дверей квартири Джейн, затримавши подих, відчуваючи, як внутрішня напруга наростає. Було тихо, моторошно тихо, аж до того моменту, коли двері раптом різко відчинилися.

З валізою в руці стояла Джейн, у пуховику, з рюкзаком за плечима. Вона здригнулася, побачивши Кейт. Її очі розкрилися, але на обличчі з’явилася спроба контролю — нервова, натягнута усмішка, яка ледь приховувала паніку і злість одночасно.

— Ну, привіт, засранка, — голос Кейтелін був холодним, мов лезо, і в ньому не було й тіні сумніву. — Кудись збираєшся? Або, можливо, тікаєш від когось?

Джейн на мить зупинилася, ніби намагаючись підібрати слова, але їх не було. Вона лише нервово смикнула плечем:

— Привіт... Чо так грубо одразу? Я... я просто до батьків збираюся. Новорічні свята ж...

Кейт ступила ближче, відчуваючи, як кров приливає до обличчя від гніву. Її очі палахкотіли, як полум’я, готове знищити будь-яку брехню:

— Чуєш, не треба з себе робити овечку, — прошипіла вона. — Я знаю, що ти зробила. І з твоїм дружком уже все вирішено. Поліція в курсі, заяву подано. Це кримінал, Джейн.

Джейн відчула, що стіни тиснуть на неї, серце калатає, і раптом у голосі з’явилася лють, змішана з образою:

— Ти... ти знаєш, чому я це зробила? — голос раптово затремтів, але не від страху, а від гніву, який піднімався з глибини душі. — Ні, не знаєш. Послухай!

Її обличчя перекосилося, сльози гніву бриніли на віях.

— Ти у мене забрала Теона! Він... він тепер лише з тобою, навіть не дивиться на мене. А раніше ми з ним розмовляли, писали, жартували... Тепер я — ніхто. Ти маєш студію, команду, успіх, любов... А я? Порожнеча! Я лузерка. Мене всі забули. Навіть батьки кажуть: «Подивись на Кейт, бери приклад!» Мені вже нудить від твого імені!

Кейт глибоко вдихнула. Вона хотіла говорити спокійно, без крику, пояснювати, що чужий вибір не може визначати чужу цінність. Але не встигла.

Раптом усе сталося за секунду.

Джейн, під дією імпульсу, втратила контроль над собою. Вона різко сягнула до кухонного столу, вихопила ніж і вдарила Кейтелін у живіт. Рух був диким, непередбачуваним, і самій Джейн здалося, що він стався без її свідомого рішення.

Кейт здригнулася, приклала руку до рани. Пальці миттєво стали червоними. Вона похитнулася, сповзла по стіні, ковзаючи по власній крові. Світ навколо затуманився, але перед очима вона ще бачила фігуру Джейн, яка стояла, стискаючи руків’я ножа.

— Ти отримала своє... — прошепотіла Джейн, її голос був поєднанням єхидності та розбитого болю. Обличчя стало маскою зневіри, гніву і жалю.

Витерши ніж об рушник, вона кинула його на підлогу, схопила валізу та вибігла з квартири. Двері залишилися відчиненими, і Джейн зникла серед білої імли за вікнами. Білий сніг приховував її слід, роблячи її частиною завірюхи.

Кейт лежала на підлозі. Світ навколо повільно розчинявся у червоному серпанку. Біль був тупим, пульсуючим, але ще гірше — відчуття зради, яке проникало глибше за будь-яку рану. Її свідомість блукала між думками про довіру, дружбу і зраду, про те, як тонка межа між любов’ю і ненавистю може обернутись трагедією.

Через декілька хвилин у під’їзді пролунали кроки. Сусідка — літня жінка з торбою продуктів — зупинилася, побачивши відчинені двері:

— Джейн? У тебе все добре? Чому двері відчинені?

Відповіді не було. Жінка зайшла обережно, постукала ще раз — тиша. Дійшовши до кухні, її серце ледь не зупинилося. На підлозі лежала молода дівчина, вся в крові.

— О, Господи! — закричала вона, вибігши з квартири. — Люди! Швидку! Поліцію! Хтось допоможіть!

Під’їзд миттєво наповнився тривогою. Дзвінки сипалися один за одним. Хтось намагався накласти джгут, хтось шукав бинти, хтось просто молився, бо жодні слова не могли зупинити біль і хаос.

Коли швидка прибула, медики одразу ж почали боротьбу за життя Кейтелін. Вони діяли швидко, відточено, мов у репетиції трагедії, яку ніхто не хотів.

Теон, дізнавшись про подію від поліції, примчав до лікарні. Серце його калатало, руки тремтіли, і він відчував безсилля: його дівчина боролася за життя, а він міг лише сидіти поруч і спостерігати.

А сніг усе падав. Білий, ніжний, мов нічого не сталося. Місто продовжувало своє життя, не помічаючи болю, зради, крові на підлозі. А десь у темному провулку, серед блискучих вогників, йшла Джейн — самотня, загублена, тінь від самої себе, несучи з собою пустку і власну непримиренну злість.