Глава 8

Кейтелін ішла швидко, майже бігла. Її серце билося в ритмі гніву, руки стискалися в кулаки, а всередині — кипіло. Її не зупиняв ані холод, ані густий сніг, що налипав на волосся, ані раптові подихи вітру. Вона вже знала правду. Від зради ще пекло в грудях, але тепер вона прагнула подивитися їй у вічі.

Підійшовши до під’їзду, дівчина швидко піднялася сходами та зупинилася біля дверей квартири Джейн. Було тихо. Але щойно вона хотіла постукати, двері різко відчинилися — з валізою в руці стояла Джейн, у пуховику, з рюкзаком за плечима. Вона здригнулася, побачивши Кейт.

— Ну, привіт, засранка, — голос Кейтелін був холодним, мов лезо. — Кудись збираєшся? Або, можливо, тікаєш від когось?

Джейн нервово смикнула плечем і зобразила на обличчі невинну усмішку:

— Привіт... Чо так грубо одразу? Я... я просто до батьків збираюся. Новорічні свята ж...

Кейт ступила ближче. Очі її палахкотіли.

— Чуєш, не треба з себе робити овечку, — прошипіла вона. — Я знаю, що ти зробила. І з твоїм дружком уже все вирішено. Поліція в курсі, заяву подано. Це кримінал, Джейн.

— Ти... ти знаєш, чому я це зробила? — голос Джейн раптово затремтів, але не від страху, а від люті, яка піднімалася з глибини. — Ні, не знаєш. Послухай!

Її обличчя перекосилося від образи, сльози гніву бриніли на віях.

— Ти у мене забрала Теона! Він... він тепер лише з тобою, навіть не дивиться на мене. А раніше ми з ним розмовляли, писали, жартували... Тепер я — ніхто. Ти маєш студію, команду, успіх, любов... А я? Порожнеча! Я лузерка. Мене всі забули. Навіть батьки кажуть: "Подивись на Кейт, бери приклад!" Мені вже нудить від твого імені!

Кейт глибоко вдихнула. Хотіла відповісти спокійно, сказати, що кожен має свій шлях, і що вона, Кейт, не винна в чужій поразці. Але не встигла.

Раптом усе сталося за секунду.

Джейн різко сягнула до кухонного столу, вихопила ніж і з усією силою вдарила ним Кейтелін у живіт. Рух був імпульсивний, дикий, і здався самій Джейн таким же несподіваним, як і жертві.

Кейт здригнулася, приклала руку до рани. Її пальці миттєво стали червоними. Вона похитнулася, сповзла по стіні, ковзаючи по власній крові. Погляд затуманювався, але перед очима вона ще бачила фігуру Джейн, що стояла, стискаючи руків’я ножа.

— Ти отримала своє... — прошепотіла Джейн з єхидною посмішкою. Її обличчя було вже не обличчям людини — це була маска зневіри, болю й ненависті.

Витерши ніж об рушник, вона кинула його на підлогу, схопила валізу та вибігла з квартири. Навіть не зачинила двері. Бігла крізь завірюху, ніби сама ставала її частиною. Її слід зник у білій імлі.

А Кейт лежала. Світ навколо неї повільно розчинявся в червоному серпанку. Біль був тупим, пульсуючим, але ще гірше було — відчуття зради.

Через декілька хвилин у під’їзді пролунали кроки. Це була сусідка — літня жінка, яка несла торбу з продуктами. Побачивши відчинені двері, вона здивовано зупинилася:

— Джейн? У тебе все добре? Чому двері відчинені?

Відповіді не було. Вона зайшла обережно в коридор, постукала ще раз — тиша. Коли ж дійшла до кухні, її серце ледь не зупинилося. На підлозі — молода дівчина, вся в крові.

— О, Господи! — закричала жінка і вибігла з квартири. — Люди! Швидку! Поліцію! Хтось допоможіть!

Під’їзд миттєво наповнився тривогою. Дзвінки сипались один за одним. Хтось викликав поліцію, хтось шукав бинти, хтось просто молився.

Коли швидка прибула, медики одразу ж розпочали боротьбу за життя. Теон, дізнавшись від поліції про все, примчав до лікарні, майже розбивши машину. У приймальному відділенні йому лише коротко повідомили:

— Пацієнтка у критичному стані. Ми зробимо все можливе.

Він сидів у коридорі, трясучи руками. У грудях було порожньо. Його дівчина боролася за життя — і він не міг нічого зробити. Очі обпалювало від сліз.

А сніг все падав.

Білий, ніжний, мов нічого не сталося. Мов не було болю, зради, крові на підлозі. Місто жило далі. А десь у темному провулку, загублена між новорічними вогниками, йшла Джейн — самотня, тінь від самої себе.