Глава 8

Кейтелін ішла швидко, майже бігла. Її серце билося в ритмі гніву, руки стискалися в кулаки, а всередині — кипіло. Її не зупиняв ані холод, ані густий сніг, що налипав на волосся, ані раптові пориви вітру, які різко хапали обличчя, наче намагалися зупинити її. Кожен крок був важким, і водночас швидким, бо думки шепотіли лише одне: «Я маю дізнатися правду».

Місто навколо жило своїм звичним життям. Машини повільно рухалися слизькими дорогами, у вікнах будинків мерехтіли теплі гірлянди, люди поспішали з пакетами подарунків, ховаючи обличчя у шарфи. Але для Кейтелін усе це втратило будь-який сенс. Світ навколо ніби приглушився, став далеким і нечітким. Вона чула лише власне серцебиття, що віддавалося у скронях важкими ударами.

Вона вже знала, що відчула раніше — від зради ще пекло в грудях, але тепер цей біль змінився на щось інше: гостру потребу подивитися в очі тій, хто колись була для неї сестрою. Вона готувалася до того, що зустріне не лише Джейн, а й власну правду про дружбу, заздрість і зраду.

У пам’яті спалахували уривки минулого: як вони разом сиділи на підлозі в кімнаті Джейн і мріяли про майбутнє, як обіцяли одна одній ніколи не зраджувати, як підтримували одна одну після перших невдач. Колись Джейн знала про неї все — страхи, сумніви, мрії. І саме тому теперішній біль здавався майже нестерпним. Найгірше було не те, що хтось завдав шкоди студії. Найгірше — усвідомлення, що це зробила людина, якій вона довіряла беззастережно.

Підійшовши до під’їзду, дівчина швидко піднялася сходами, ковзаючи ногами по снігу, що прилип до черевиків. Сходи здавалися нескінченними, кожен крок — як рахунок часу до вирішальної зустрічі. Вона зупинилася біля дверей квартири Джейн, затримавши подих, відчуваючи, як внутрішня напруга наростає. Було тихо, моторошно тихо, аж до того моменту, коли двері раптом різко відчинилися.

У повітрі відчувався запах парфумів і поспіху. Наче хтось тікав настільки швидко, що навіть не встиг приховати сліди паніки.

З валізою в руці стояла Джейн, у пуховику, з рюкзаком за плечима. Вона здригнулася, побачивши Кейт. Її очі розкрилися, але на обличчі з’явилася спроба контролю — нервова, натягнута усмішка, яка ледь приховувала паніку і злість одночасно.

Було видно, що вона не очікувала цієї зустрічі. Її пальці міцніше стиснули ручку валізи, а погляд на секунду метнувся вбік, ніби вона шукала шлях до втечі.

— Ну, привіт, засранка, — голос Кейтелін був холодним, мов лезо, і в ньому не було й тіні сумніву. — Кудись збираєшся? Або, можливо, тікаєш від когось?

Джейн на мить зупинилася, ніби намагаючись підібрати слова, але їх не було. Вона лише нервово смикнула плечем:

— Привіт... Чо так грубо одразу? Я... я просто до батьків збираюся. Новорічні свята ж...

Її голос звучав неприродно легко, але очі видавали правду. У них метушився страх — не лише бути викритою, а й нарешті почути вголос те, що вона так довго приховувала.

Кейт ступила ближче, відчуваючи, як кров приливає до обличчя від гніву. Її очі палахкотіли, як полум’я, готове знищити будь-яку брехню:

— Чуєш, не треба з себе робити овечку, — прошипіла вона. — Я знаю, що ти зробила. І з твоїм дружком уже все вирішено. Поліція в курсі, заяву подано. Це кримінал, Джейн.

У коридорі стало так тихо, що було чути навіть слабке гудіння лампи під стелею. Ця тиша тиснула сильніше за крик.

Джейн відчула, що стіни тиснуть на неї, серце калатає, і раптом у голосі з’явилася лють, змішана з образою:

— Ти... ти знаєш, чому я це зробила? — голос раптово затремтів, але не від страху, а від гніву, який піднімався з глибини душі. — Ні, не знаєш. Послухай!

Її обличчя перекосилося, сльози гніву бриніли на віях.

Вона більше не намагалася виглядати спокійною. Усе, що накопичувалося роками — образи, комплекси, відчуття власної непомітності — тепер виривалося назовні неконтрольованим потоком.

— Ти у мене забрала Теона! Він... він тепер лише з тобою, навіть не дивиться на мене. А раніше ми з ним розмовляли, писали, жартували... Тепер я — ніхто. Ти маєш студію, команду, успіх, любов... А я? Порожнеча! Я лузерка. Мене всі забули. Навіть батьки кажуть: «Подивись на Кейт, бери приклад!» Мені вже нудить від твого імені!

Її голос зривався на крик. У ньому було стільки болю, що на мить він здавався майже дитячим — криком людини, яка роками почувалася меншою, непотрібною, загубленою в чужій тіні.

Кейт глибоко вдихнула. Вона хотіла говорити спокійно, без крику, пояснювати, що чужий вибір не може визначати чужу цінність. Але не встигла.

Вона вже відкрила рот, щоб сказати щось важливе — можливо, востаннє спробувати врятувати хоча б залишки того, що колись називалося дружбою.

Раптом усе сталося за секунду.

Джейн, під дією імпульсу, втратила контроль над собою. Вона різко сягнула до кухонного столу, вихопила ніж і вдарила Кейтелін у живіт. Рух був диким, непередбачуваним, і самій Джейн здалося, що він стався без її свідомого рішення.

Усе навколо ніби сповільнилося. На коротку мить навіть час завмер. Кейт не одразу зрозуміла, що сталося — лише відчула різкий пекучий біль і тепло, що миттєво розлилося під долонею.

Кейт здригнулася, приклала руку до рани. Пальці миттєво стали червоними. Вона похитнулася, сповзла по стіні, ковзаючи по власній крові. Світ навколо затуманився, але перед очима вона ще бачила фігуру Джейн, яка стояла, стискаючи руків’я ножа.

Її дихання стало уривчастим. У вухах шуміло. Перед очима миготіли уривки спогадів — батьки, студія, Теон, сцена, музика. Життя проносилося перед нею хаотичними спалахами.

— Ти отримала своє... — прошепотіла Джейн, її голос був поєднанням єхидності та розбитого болю. Обличчя стало маскою зневіри, гніву і жалю.

Але навіть у цю мить у її очах уже починав з’являтися жах від усвідомлення скоєного. Вона дивилася на кров так, ніби не вірила, що це реальність.

Витерши ніж об рушник, вона кинула його на підлогу, схопила валізу та вибігла з квартири. Двері залишилися відчиненими, і Джейн зникла серед білої імли за вікнами. Білий сніг приховував її слід, роблячи її частиною завірюхи.