Глава 6

Дівчина прокинулася різко, наче від поштовху. Її трясло. Все тіло було вкрите холодним потом, дихання важке, серце калатало, мов барабан у тривожній симфонії. На годиннику — 01:00 ночі. За вікном — мертва тиша. Лише десь удалині протяжно загуло — можливо, нічний вітер грався із віконницями сусідів.

Кейтелін сиділа на краю ліжка, обійнявши себе руками. Погляд упирався в одну точку на підлозі. Вона не могла позбутися образу — темний ліс, тінь дівчини, шепіт, що просочувався крізь дерева… Сон знову з'явився, яскравий і лячний.

Минуло хвилин десять, перш ніж вона наважилася встати. Повільно, майже на дотик, дісталася кухні. Відкрила шафку, взяла склянку, наливала воду… і завмерла.

За кілька кроків від неї, біля вікна, стояла дівчина — саме та, що приходила в її сни. Мері. Її постать була напівпрозора, мов марево. Очі — глибокі, темні, дивилися пронизливо, але без ворожнечі. Від неї віяло холодом і мовчазною мудрістю. Атмосфера стала густа, ніби повітря в кімнаті стало важчим.

— Я знаю, як тобі зараз страшно, — промовила вона крижано-спокійним голосом.

Кейт інстинктивно відступила на крок назад, стискаючи склянку. Її пальці тремтіли.

— Нічого мені тут немає страшного, — спробувала вдавати впевненість дівчина, але голос тремтів. — Чого тобі треба? Чому саме я?

— Я тут, щоб сказати тобі правду. І допомогти зрозуміти. Прийдешнє вже наближається. І тільки ти можеш змінити його хід.

Мері стояла нерухомо, спостерігаючи за кожною реакцією Кейтелін. Її очі, здавалося, бачили не лише поверхню, а й саму душу.

— Наскільки мені відомо, ти обзавелася хлопцем. Але він… незабаром зробить важливий крок. Натякне тобі щось дуже особисте. Та інші — твої друзі, навіть подруги — чинитимуть опір. Вони спробують віддалити вас. Змусити сумніватися. Вони не зламані злістю — просто слабкі. А слабкість штовхає людей на заздрість.

Кейт насилу ковтнула. Її голос знову ожив:

— Що саме мені потрібно буде усвідомити? Скажи.

Мері підступила ближче, і в її голосі з’явилася гірка ніжність:

— Ти повинна зробити вибір. Усвідомити, що справді важливе: твоя творчість, твоя сім’я… і твій хлопець. Усе інше — тимчасове, шум. Але рішення буде складним. І якщо допустиш помилку — залишишся одна. Не тому, що хтось покарає тебе. А тому, що зневіра знищить те, що могло стати справжнім.

І в ту ж мить, коли Кейт хотіла запитати ще щось — постать Мері розчинилася в повітрі, мов легкий серпанок. Лишився лише холодний шлейф і відлуння її слів.

Дівчина стояла на кухні ще кілька хвилин, ніби заморожена. Її серце билося глухо й повільно. Мурашки пройшлися тілом. Вона дісталася кімнати, увімкнула настільну лампу. Сіла на стілець і втупилася у порожнечу перед собою.

Її думки хаотично перебігали — Теон, мама, батько, Джейн… події останніх тижнів ніби перемотувалися у голові назад, як старий касетний запис. І в кожному кадрі — щось тривожне, щось недосказане.

Вона просиділа так хвилин 15. Її повіки стали важчими. Думки почали розпливатися. Кейт встала, підійшла до лампи й вимкнула світло. Присіла на ліжко, вляглася, натягнула ковдру до підборіддя. Її тіло ще здригалося від вражень, але втома зробила своє.

Очі заплющилися. Але спокою знову не було.

Уві сні знову з’явився знайомий ліс. Темний, але тепер у ньому вже не було відчуття самотності. У глибині дерева стояла Мері — мов охоронець її підсвідомості. Вона більше не здавалася чужою.

Вранці Кейт прокинулася з дивним відчуттям. Сни вже не лякали — вони ніби готували. До чогось великого.

Вона пішла до ванної. Увімкнула гарячу воду. Потік окропу змивав залишки ночі, тривог і сумнівів. Їй потрібно було зібратись. Вона знала: щось готується. І вибір — невідворотний.