Глава 4

Дівчина зібралася та взяла із собою важливі речі — телефон, навушники, бальзам для губ, та в кишеню куртки сховала записничок з короткими нотатками і рядками нових пісень, які вночі спадали на думку. Вона підійшла до вікна, притулилася лобом до скла — надворі вже сутеніло. Ліхтарі відкидували м’яке світло, що грало на сніжинках, які все не зупинялися падати, мов хтось рясно посипав світ білим пилом. Десь у далині було чути приглушений шум машин, але він губився у зимовій тиші, ніби саме місто намагалося говорити пошепки. На сусідніх будинках уже мерехтіли новорічні гірлянди, а у вікнах людей жевріло тепле жовте світло, створюючи ілюзію затишку й спокою, якого їй самій зараз так бракувало.

Її подих залишив на склі ледь помітну хмаринку, що швидко зникла, ніби нагадуючи: усе тимчасове. Вона провела пальцем по холодній поверхні, машинально вимальовуючи маленьку зірку — та стерлася майже одразу. І в цьому жесті було щось символічне, чого вона поки що не могла пояснити. Їй раптом здалося, що і люди, і почуття, і навіть моменти щастя інколи такі ж крихкі, як цей малюнок на склі — варто лише торкнутися часу, і вони починають розчинятися.

Її не покидало дивне відчуття — ніби сьогоднішній вечір стане початком чогось значно більшого. Легке хвилювання стискало шлунок. Внутрішній голос, той самий, що підказував їй мелодії, тепер прошепотів: «Щось зміниться...»
Цей голос ніколи не був гучним, але завжди влучним. Він з’являвся у вирішальні моменти — перед виступами, перед важливими розмовами, перед рішеннями, які здавалися дрібними, але згодом виявлялися доленосними. І сьогодні він звучав особливо чітко, майже урочисто. У глибині душі Кейтелін відчувала: це не просто хвилювання перед зустріччю. Наче невидима нитка вже повільно затягувала її у події, які змінять не лише найближчі дні, а й усе, у що вона звикла вірити.

Але вона все ж таки пішла на зустріч зі своїм новим знайомим. Вдихнувши морозне повітря, що вдарило у щоки та освіжило думки, Кейтелін вирушила в бік парку. Місто вже починало світитися новорічними вогнями — у вікнах миготіли гірлянди, десь чулися дитячі голоси, а вуличні музиканти на розі грали кавер на "Last Christmas". Біля невеликих яток продавали гарячий шоколад, карамелізовані горіхи та імбирне печиво. У повітрі змішалися запахи кориці, кави та свіжого снігу. Люди поспішали, закутані у шарфи й теплі пальта, а місто жило передчуттям свят.

Її кроки залишали чіткі сліди на свіжому снігу, і кожен з них здавався підтвердженням того, що вона рухається вперед — попри страхи, попри сни, попри невидимі передчуття. Повз неї проходили закохані пари, сім’ї з пакетами подарунків, хтось поспішав додому, кутаючись у шарфи. Світ жив своїм життям, і лише вона відчувала, що її особистий світ стоїть на межі невидимого зламу. Її серце билося трохи швидше, ніж зазвичай, а в голові постійно змінювалися думки: від спогадів про страшний сон до уявлень про те, як мине ця зустріч.

Коли дівчина дійшла до місця зустрічі, її вже чекав Теон. Він стояв біля лавки, засунувши руки у кишені пуховика, трохи нервово переминаючись з ноги на ногу. Побачивши Кейтелін, усміхнувся, хоч на очах у нього ще трималась тінь здивування. Його волосся було трохи припорошене снігом, а темний шарф недбало спадав на плечі. Було видно: він хвилювався не менше за неї.

Його щоки порожевіли від морозу, а подих виривався легкою парою. Було видно, що він прийшов раніше — можливо, щоб зібратися з думками або просто переконатися, що не запізниться. Час від часу він поглядав на екран телефону, а потім знову на доріжку, якою вона мала прийти. І коли нарешті побачив її силует серед падаючого снігу — в його очах промайнуло щире полегшення.

— Привіт, — сказала привітливо дівчина, трохи ніяково поправляючи пасмо волосся.
У її голосі звучала водночас стриманість і тепла нотка радості.

— Привіт, — відповів він, дивлячись на неї якось особливо. Його голос був здивованим, але в ньому було щось лагідне, мов він не вірив, що вона дійсно прийшла.
На мить їхні погляди зустрілися — і світ навколо ніби сповільнився, залишивши лише сніг, світло ліхтарів і тихе биття сердець. Навіть холод перестав відчуватися таким різким. Ця мить була короткою, але дивно важливою — ніби саме з неї починалася нова глава їхніх життів.

— І що будемо робити? — запитала Кейтелін, намагаючись розрядити напруження. Вона уважно подивилася на Теона, і той почервонів, мов стиглий помідор. Видно було — він хвилювався. Але водночас — щиро радів.
Вона помітила, як він глибоко вдихнув перед тим, як відповісти, ніби збирався на спортивний старт.

— Ну, давай підемо до кафе, візьмемо піци та чаю, — запропонував хлопець, трохи зніяковіло посміхаючись.
Його усмішка була відкритою, без удаваності — і це підкупляло.

— Ну добре, — відповіла дівчина з легким кивком.

Вони разом попрямували до найближчої кафешки. Вуличні ліхтарі виблискували крізь падаючий сніг, освітлюючи їхні силуети. Йшли повільно, у тиші. Але то була не незручна, а глибока тиша — ніби кожен із них переживав у собі щось важливе, обдумував слова. Інколи Теон краєм ока дивився на неї, але одразу відводив погляд, коли вона це помічала. А Кейтелін ловила себе на тому, що їй приємна сама його присутність поруч.

Іноді їхні плечі випадково торкалися одне одного, і кожен такий дотик викликав короткий, але відчутний спалах усередині. Вони ще не знали, як правильно назвати це відчуття — симпатією, зацікавленням чи лише передчуттям чогось більшого. Але обоє вже несвідомо запам’ятовували ці дрібниці: звук кроків поруч, інтонації голосу, погляди, що затримувалися на кілька секунд довше.

— Чим ти займаєшся у вільний час? — перервала мовчанку Кейтелін, м’яко усміхнувшись.

— Ем… пишу музику, пишу вірші, займаюсь спортом, — відповів Теон, голос його був трохи напружений, але щирий.
— А ти чим займаєшся? — додав він, щоб підтримати розмову.

— Ну, я теж пишу музику, тільки вона більш лірична. Люблю книжки — там знаходжу натхнення. Іноді пишу рядки просто на полях у блокноті, — розповіла дівчина.
Вона відчула легке здивування: у них більше спільного, ніж здавалося на перший погляд. Їй подобалося, що він не намагався здаватися кимось іншим і говорив просто, без награності.