Глава 3

За вікном почали дуже повільно падати сніжинки. Мов крихкі зірки з небес, вони кружляли у повітрі, танцюючи у власному, невидимому ритмі. Їхній неспішний танок заворожував, і світ за вікном здавався якимось чарівним, навіть нереальним. Кейтелін сиділа на підвіконні у своєму затишному светрі, притуливши до долонь гарнячок чаю з корицею. Її погляд ковзав за танцем снігу, але думки були зовсім не тут.

Вона згадувала свій сон. Дивний, темний, наповнений жахом, що не полишав навіть після пробудження. Він відчувався не як вигадка мозку, а як попередження… як щось, що вже відбувається, але поки ще залишається поза її контролем.

У тій нічній видиві вона йшла темною стежкою крізь ліс. Вітер завивав у віттях дерев, які схилялися над нею, мов тіні зі старих легенд. Від них війнуло вогкістю та тривогою. Стежка звивалася і вела все глибше у хащі, де не було ані звуків, ані світла. Здавалося, сама земля дихала страхом.

На краю лісу вона побачила цвинтар. Старий, запущений, мов покинутий навіть померлими. Хрести були перекошені, деякі повалені. Усе навколо пронизувала темрява. Але найбільше Кейт вразила постать, яка блукала між могилами.

Це була дивна жінка — у темній, зношеній сукні, з волоссям, що спадало на обличчя. Вона ніби не помічала Кейтелін, поки та не ступила на м’який, промерзлий ґрунт. Тоді жінка різко зупинилася, повільно підняла голову — її очі світилися неприродним, хворобливим світлом.

— Хтось із твоїх близьких людей потрапить у халепу, — прохрипіла вона. — І ти будеш себе за це винити. Ти будеш страждати, бо не зможеш змінити те, що має трапитися...

І вона зникла, мов розчинилася в повітрі.

У той момент Кейтелін різко прокинулася. Лоб був вологим від поту, серце билося так сильно, що, здавалося, зараз вирветься з грудей. Вона довго сиділа в ліжку, обійнявши коліна, і вдивлялася в темряву кімнати. Думки плутались, а страх не відпускав аж до світанку. І лише коли за вікном почало світати, її очі, нарешті, стомлені — заплющились.

Та навіть прокинувшись, Кейт не могла позбутися тривожного відчуття. Її погляд знову ковзнув за сніжинками — легкими, красивими… та такими холодними. Чи був цей сон просто грою підсвідомості, чи... застереженням?

Її роздуми раптово обірвав телефонний дзвінок. Гострий, несподіваний, мов постріл серед тиші. Вона нахилилася до столика і побачила незнайомий номер. Відчуття тривоги на мить повернулось, але вона відповіла:

— Так, я слухаю, — сказала дівчина з легким подивом.

— Привіт, ти не впізнаєш мене, — пролунав привітний голос на тому кінці.

— Вибач, не впізнала твого голосу, — відповіла вона. — Де ти взяв мій номер телефона? Ти щось хотів?

— Мені дала твоя подруга, — спокійно сказав він. — Я хотів тебе запросити на прогулянку і трохи ближче познайомитися. Ти ж не проти будеш?

Це був Теон. Той самий, що з першого погляду викликав у неї хвилювання і невпевненість. Дівчина миттєво згадала його усмішку, його погляд — і водночас усвідомила: досі він не проявляв ініціативи. А тут — перший крок. Це було неочікувано. І водночас… захопливо.

Кейтелін подумки промовила: «Він мене вперше запросив з ним погуляти, але до цього він такого не робив. Можливо, я йому сподобалася. Треба погоджуватись — побачимо, що з цього вийде...»

— Добре, я згодна, — відповіла вона. — О котрій зустрінемося?

— Давай через годину в парку, — сказав хлопець, і в голосі відчувався ентузіазм.

— ОК, зустрінемося. Бувай, — відповіла Кейтелін.

— Бувай, — відгукнувся він.

Дівчина була трохи ошелешена таким поворотом подій. Ще кілька хвилин тому вона переживала тривожний сон, а зараз — збирається на побачення. Контраст емоцій збивав з пантелику, але був і приємним. Вона допила чай, що вже охолов, зітхнула і пішла переодягатися.

Підбираючи одяг, вона ловила себе на думці, що хоче виглядати невимушено, але вражаюче. Хвилювання легеньким холодком ковзало спиною. За вікном сніжинки не припиняли свого танцю. Вулиці оживали — десь лунали дзвоники на входах до крамниць, десь мерехтіли новорічні гірлянди. Місто потроху входило у святкову гармонію.

Кейтелін ще раз глянула у дзеркало, вдихнула на повні груди — і вийшла з дому. Вона не знала, що саме чекає її попереду. Але десь глибоко в душі, після сну і слів тієї жінки, вона відчувала — щось наближається. І цього разу — все зміниться.