Глава 1

Я почну свою розповідь про одну історію, яка сталася, майже, напередодні Нового року. Але всі події почали відбуватися з 25 листопада. Так ось, історія однієї дівчини, яку звали Кейтелін. Вона була неймовірної вроди, і в неї закохувалися всі хлопчаки її вулиці. Її образ був немов зійшов зі сторінок ілюстрованого роману: довге хвилясте волосся, яскраві очі, що відбивали внутрішнє світло, та загадкова посмішка, яка могла підкорити будь-кого. Героїня була справжнім майстром своєї справи — в музиці вона почувалася як у власному всесвіті. Її голос, глибокий і щирий, змушував людей зупинятись і слухати. А ще — вона була начитаною, захоплювалася малюванням, збирала старовинні листівки й вірила, що ніч перед Новим роком — особлива.

Вона з дитинства мала дивну чутливість до звуків і тиші. Могла годинами сидіти біля вікна з гітарою, підбираючи акорди до власних думок. У її кімнаті завжди пахло папером, фарбами й легким ароматом кориці — вона любила створювати затишок навіть у дрібницях. На стінах висіли її ескізи — силуети людей, обриси міських дахів, зимові дерева. Вона вірила в символи й знаки, хоч і не зізнавалася в цьому вголос. У її шухляді лежав зошит із піснями, які вона ще нікому не наважувалася показати.

Її життя зовні здавалося майже ідеальним. Друзі захоплювалися її талантом, викладачі пророкували велике майбутнє, а випадкові знайомі часто говорили, що поруч із нею стає спокійніше. Проте всередині Кейтелін постійно жила тривога, яку вона ретельно приховувала за усмішкою. Інколи їй здавалося, що вона ніби відчуває речі раніше за інших: чужий сум, небезпеку або дивні зміни в атмосфері. Саме тому дівчина завжди прислухалася до інтуїції, навіть коли не могла пояснити її логічно.

Але це все — дрібниці. Бо головне почалося тоді, коли вона разом зі своєю подругою Джейн влаштувала вечірку на честь своєї першої великої перемоги — нагороди, яку вона отримала на Музичній премії M1 New Music. Подія відбулася 25 листопада — день, що мав стати просто пам’ятним, але обернувся чимось зовсім іншим.

Ця нагорода була для неї більше, ніж просто статуеткою. Вона стала доказом того, що її голос почуто, що роки сумнівів і безсонних ночей мали сенс. Проте разом із тріумфом з’явилося й відчуття, ніби хтось уважно спостерігає за кожним її кроком. Ніби успіх відкрив не лише двері до сцени, а й завісу в інший, менш зрозумілий світ.

Після вручення премії Кейтелін ще довго не могла повірити, що все це відбувається насправді. Вона сиділа в гримерці, стискаючи нагороду в руках, і ловила себе на думці, що замість радості відчуває дивне хвилювання. Наче цей день був не завершенням одного етапу, а початком чогось набагато більшого й небезпечнішого. Навіть спалахи камер і привітання колег більше не здавалися їй такими безтурботними.

Подруга Джейн запросила з собою свого брата Роба, а він, у свою чергу, — свого товариша Теона. На перший погляд, все було невимушено. Вечірка, нові знайомства, плани на майбутнє. Ніхто не помітив, як за ними стежили. Особливо одна постать. Стара бабка, яка з’являлася, мов тінь — на перехрестях, біля зупинки, за вікном... Вони подумали, що то просто якась бездомна чи ексцентрична пенсіонерка. Але саме ця постать змінить хід подій цього новорічного свята.

Її бачили ще кілька разів до того вечора — то біля магазину, то в сквері неподалік будинку Кейтелін. Вона ніколи не просила милостині, не говорила ні з ким — лише дивилася. Її погляд був важкий, ніби знав більше, ніж дозволено. Але в метушні підготовки ніхто не надав цьому значення.

Іноді Кейтелін ловила себе на тому, що згадує цю жінку навіть без причини. Її образ виринав у пам’яті несподівано: у відображенні темного вікна, у натовпі перехожих або навіть у снах. Здавалося, стара не просто спостерігає — вона чекає певного моменту.

День був типовий для пізньої осені — прохолодний, сірий, але з натяком на перший сніг. Кейтелін прокинулась рано. Вона хвилювалася, щоб усе вдалося. На кухні провела щонайменше три години — канапки, тарталетки, міні-кекси з прянощами та гарбузовий пиріг. Потім узялася за прикрашання вітальні — гірлянди, свічки, легкий серпанок на вікнах. Усе було продумано до дрібниць. Вона хотіла, щоб цей вечір став особливим.

Кожна свічка була розставлена симетрично, кожна гірлянда перевірена двічі. Вона навіть склала окремий плейлист — із власними композиціями, але перемішаними з улюбленими треками, щоб ніхто не здогадався одразу. У глибині душі вона сподівалася, що хтось — можливо, навіть Теон, про якого вона чула від Джейн — помітить її музику по-особливому.

Перед приходом гостей вона ще раз підійшла до дзеркала. Поправила волосся, уважно подивилася собі в очі й на секунду завмерла. Їй здалося, що позаду майнуло чиєсь відображення. Але коли Кейтелін різко озирнулася — кімната була порожньою.

До сьомої вечора дівчина вже завершила всі приготування. Потроху почали прибувати гості. Спершу прийшла Джейн — завжди жвава, з широкою усмішкою, у сріблястій куртці та з пакунком подарунків. Дівчата були подругами ще з коледжу — ділили кімнату в гуртожитку, ночами розмовляли про любов, музику і сенс життя.

Їхня дружба була тією рідкісною формою близькості, де не потрібно пояснювати своїх страхів. Джейн знала, як Кейтелін переживає перед кожним виступом, знала про її дивні сни напередодні великих подій і завжди повторювала: «Ти народжена для сцени, але не забувай берегти себе».

Саме Джейн була тією людиною, яка завжди повертала Кейтелін до реальності, коли та занадто глибоко занурювалася у власні думки. Вона вміла жартувати навіть у найнапруженіші моменти, але цього вечора навіть її усмішка іноді виглядала тривожною, ніби вона також відчувала щось дивне у повітрі.

Скоро повинні були з’явитися Роб та Теон. Пройшло декілька годин — вечірка вже набрала обертів. І ось нарешті у дверях з’явилися хлопці. Джейн одразу провела їх до вітальні та представила:
— Ну що ж, подруго, я хочу тебе познайомити зі своїм братом Робом та його другом Теоном, — сказала вона, вказуючи, хто є хто.