Глава 1

Я почну свою розповідь про одну історію, яка сталася, майже, напередодні Нового року. Але всі події почали відбуватися з 25 листопада. Так ось, історія однієї дівчини, яку звали Кейтелін. Вона була неймовірної вроди, і в неї закохувалися всі хлопчаки її вулиці. Її образ був немов зійшов зі сторінок ілюстрованого роману: довге хвилясте волосся, яскраві очі, що відбивали внутрішнє світло, та загадкова посмішка, яка могла підкорити будь-кого. Героїня була справжнім майстром своєї справи — в музиці вона почувалася як у власному всесвіті. Її голос, глибокий і щирий, змушував людей зупинятись і слухати. А ще — вона була начитаною, захоплювалася малюванням, збирала старовинні листівки й вірила, що ніч перед Новим роком — особлива.

Але це все — дрібниці. Бо головне почалося тоді, коли вона разом зі своєю подругою Джейн влаштувала вечірку на честь своєї першої великої перемоги — нагороди, яку вона отримала на Музичній премії M1 New Music. Подія відбулася 25 листопада — день, що мав стати просто пам’ятним, але обернувся чимось зовсім іншим.

Подруга Джейн запросила з собою свого брата Роба, а він, у свою чергу, — свого товариша Теона. На перший погляд, все було невимушено. Вечірка, нові знайомства, плани на майбутнє. Ніхто не помітив, як за ними стежили. Особливо одна постать. Стара бабка, яка з’являлася, мов тінь — на перехрестях, біля зупинки, за вікном... Вони подумали, що то просто якась бездомна чи ексцентрична пенсіонерка. Але саме ця постать змінить хід подій цього новорічного свята.

День був типовий для пізньої осені — прохолодний, сірий, але з натяком на перший сніг. Кейтелін прокинулась рано. Вона хвилювалася, щоб усе вдалося. На кухні провела щонайменше три години — канапки, тарталетки, міні-кекси з прянощами та гарбузовий пиріг. Потім узялася за прикрашання вітальні — гірлянди, свічки, легкий серпанок на вікнах. Усе було продумано до дрібниць. Вона хотіла, щоб цей вечір став особливим.

До сьомої вечора дівчина вже завершила всі приготування. Потроху почали прибувати гості. Спершу прийшла Джейн — завжди жвава, з широкою усмішкою, у сріблястій куртці та з пакунком подарунків. Дівчата були подругами ще з коледжу — ділили кімнату в гуртожитку, ночами розмовляли про любов, музику і сенс життя.

Скоро повинні були з’явитися Роб та Теон. Пройшло декілька годин — вечірка вже набрала обертів. І ось нарешті у дверях з’явилися хлопці. Джейн одразу провела їх до вітальні та представила:

— Ну що ж, подруго, я хочу тебе познайомити зі своїм братом Робом та його другом Теоном, — сказала вона, вказуючи, хто є хто.

— Приємно познайомитися, — відповіла Кейтелін, ніяковіючи. Вона почервоніла, але в її очах було помітне щире зацікавлення.

Теон одразу кинувся у вічі: високий, підтягнутий, з трохи зухвалою посмішкою. У нього була якась особлива манера — ніби він завжди грав роль, але не втрачав себе. Спортсмен, поет, музикант — хлопець із шармом, але водночас із репутацією того, хто не зупиняється ні перед чим. І хоча серце Кейтелін ніби спіткнулося, коли вона побачила його, щось глибоко всередині підказувало: з цим хлопцем усе буде непросто.

Свято минуло жваво: музика, танці, сміх, жарти. Але ближче до півночі компанія вирішила вийти на свіже повітря і пройтися парком — ніби розвіятись після святкового столу.

Саме там усе й почалося.

Вони йшли освітленою стежкою, покритою вологим листям. Раптом, з-за повороту, назустріч їм вийшла стара бабця. Вона виглядала мов із іншого часу: довгий чорний плащ, запалі очі, сиве волосся вибивалося з-під каптура.

— Не буде цього Нового року, я цього не дозволю, це свято зникне, його не стане — тільки через мій труп! — повторювала вона, як заведена.

Друзі зупинились. Стало тривожно. Хтось спробував пожартувати, інші просто мовчали. Але в наступну мить бабка... зникла. Немов розчинилася в повітрі.

— Вона ж щойно стояла тут, — прошепотіла Джейн.

Кейтелін зробила крок уперед і раптом втратила рівновагу. Голова закрутилась, ніби хтось потягнув її у глибину. З носа потекла кров. Дівчина знепритомніла, впавши у непроглядну темряву.