Службовий коридор був темний і тихий, лише ледь чутно гуло від басів сцени. Зоя йшла швидко, майже бігла. Її руки тремтіли — чи то від адреналіну, чи від страху.
Вона зупинилася біля маленьких дверей із табличкою “Технічне приміщення”. Ключа не потрібно було — замок давно зламаний, і двері піддалися після легкого поштовху.
Всередині — кілька старих коробок, мішки з ганчір’ям та запах пилу. Зоя дістала з сумки одну пляшку бензину, швидко облила кілька ганчірок і підпалила запальничкою.
Вогонь спалахнув миттєво, наче чекав цього моменту.
— Все… почалося, — прошепотіла вона, ховаючи запальничку назад.
Вона зачинила двері й пішла в бік сцени, але вже через хвилину почула перший крик:
— Дим! Тут дим!
Ще через кілька секунд увімкнулася пожежна сигналізація. Люди в залі почали озиратися, музика різко обірвалася. Гаврило Іваєнко кинув мікрофон і крикнув у зал:
— Спокійно! Всі до виходів!
Та паніка вже розпочалася. Фанати бігли, штовхалися, хтось падав, хтось плакав.