Глава 4. День концерту

Довгоочікуваний день настав. Місто гуділо — афіші з “Ді-спеш” висіли на кожному стовпі, а біля концертного залу вже з ранку зібрався натовп.

Зоя стояла у черзі, міцно тримаючи в руках квиток. Під курткою — невелика сумка, в якій лежали запальничка та стара бандана. Вона навіть заздалегідь випрала та висушила її, щоб не привертати уваги неприємним запахом.

Усередині залу було темно, тільки блискали софіти, що час від часу пробігали по обличчях людей. Атмосфера була напружено-радісною. Хтось уже співав улюблені рядки, хтось танцював на місці.

Коли пролунали перші акорди, натовп вибухнув криками. На сцену вийшов Артем Дралок, усміхаючись і махаючи публіці. За ним — Остап Венечко з гітарою, Тимур Блоченков за барабанами і Гаврило Іваєнко, який одразу підняв руку з мікрофоном, закликаючи зал співати разом.

Зоя підспівувала, але її погляд постійно ковзав у бік службового коридору. Вона відраховувала час: перша пісня… друга… ще трохи, і настане момент.

— Слухай, ти сьогодні якась… нервова, — підвелася до неї Ірина, намагаючись перекричати музику.

— Просто хвилююся! — з удаваною щирістю відповіла Зоя, навіть усміхнувшись.

Коли почалася третя пісня, вона знала: це сигнал. Її серце калатало, в голові дзвеніло від музики і власних думок. Вона повільно почала просуватися до краю залу, ближче до дверей для персоналу.

За кілька секунд вона зникла у темному коридорі, і шум натовпу з

алишився позаду.