Глава 2. План під прикриттям

Наступні тижні Зоя перетворилася на тінь. Вона годинами сиділа в інтернеті, шукаючи схеми концертного залу. На фан-форумах вона непомітно ставила запитання про службові виходи, розташування гримерок, кімнату з реквізитом.

Одного разу у кафе вона зустріла Юлію Мостьок та Ірину Звеницю — дівчат із фан-клубу. Вони помітили, що Зоя поводиться дивно:

— Зоє, ти що, репетируєш шпигунку? — засміялася Юлія, але погляд Ірини був серйозним.

— Та ні, просто… думаю, як би ближче стати до сцени, — відповіла Зоя, відводячи очі.

Але правда була куди небезпечнішою. У себе вдома вона ховала у шафі дві пластикові пляшки з бензином. Вони лежали у спортивній сумці, поруч із запальничкою та старим шарфом, який вона планувала використати як пов’язку, щоб приховати обличчя.

Ірина випадково натрапила на цю сумку, коли допомагала Зої перебирати одяг.

— Це що? — спитала вона, здивовано розглядаючи пляшки.

— Та… бензин для генератора на дачі, — швидко збрехала Зоя, забираючи сумку. — У нас світло відключають, мама просила…

Ірина нічого не відповіла, але в її очах промайнула тривога.

Тим часом Зоя відпрацьовувала план у голові. Вона знала, що під час третьої пісні гурту в залі буде найбільший підйом емоцій, і ніхто не зверне уваги, якщо з’явиться дим. Їй потрібно буде лише кілька хвилин, щоб обійти охоронців і дістатися гримерки.

Її метою були речі: куртка Артема, бейсболка Тимура, мікрофон Остапа і рушник Гаврила. Вона уявляла, як вдома поставить ці скарби у вітрині та щовечора дивитиметься на них, згадуючи той

“великий день”.