Фанатка "Ді-Спеш"

Глава 1. Зойчина мрія

Кімната Зої була схожа на маленький музей фанатизму. На стінах — десятки постерів із зображенням Артема Дралока, Остапа Венечка, Тимура Блоченкова та Гаврила Іваєнка. Полички ломилися від дисків, кружок, брелоків та навіть газетних вирізок, де хоч краєм ока був видний хтось із учасників гурту “Ді-спеш”.

 

Вона сіла на ліжко, взяла у руки стару гітару, на якій колись безуспішно намагалася вивчити їхні пісні, і мрійливо заплющила очі.

— От якби хоч раз доторкнутися до справжніх речей хлопців… — прошепотіла вона. — Не до копій, не до магазинних футболок, а до того, що вони носили, тримали, використовували.

 

Для інших це була дрібниця, але для Зої — сенс життя. У школі її дражнили “Ді-спеш-головою”, сусіди скаржилися на гучну музику, а мама втомлено казала:

— Зоє, колись ти виростеш і зрозумієш, що музиканти — це просто люди.

Але Зоя знала: для неї вони не “просто люди”. Це були її кумири, герої, ікони. І коли в інтернеті з’явилося оголошення, що гурт приїде з концертом у її місто, серце забилося так сильно, що вона ледве не впустила телефон.

Того ж вечора вона дістала блокнот і почала писати план. Не просто піти на концерт — цього було мало. Вона вирішила будь-що потрапити за лаштунки. А для цього, як вона вважала, потрібно створити відволіка

ючий хаос.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше