Розділ 45

Ноа

Я розтягнувся на софі в бібліотеці й вже втретє перечитував один і той самий абзац. Книга була цікавою рівно настільки, наскільки може бути цікава стара легенда про демонів і заборонені союзи, але, якщо чесно, я просто насолоджувався тишею.

Сонце пробивалося крізь великі вікна, пилові частинки танцювали в променях, і в повітрі стояв запах старого пергаменту, магії й кави, тобто мого ідеального дня.

Поки не з’явився Аріс

— Ти знову читаєш замість обіду, — пролунало з одвірка.

Підвів погляд. Аріс стояв, спершись об раму дверей і виглядав... дивно. Трохи розгубленим, наче сам не знав, навіщо сюди прийшов.

Я не втримався й усміхнувся.

— Що, набридло бурчати на слуг і ти вирішив бурчати на мене?

Мій маг лише зітхнув, і я, з цікавості, спробував зазирнути в його думки. І одразу відчув знайомий магічний блок.

— Ти серйозно? — закотив я. — Навіть зараз?

— Так. Маю право на особисті думки.

— Підозріло, — протягнув я, відкладаючи книгу. — Гаразд, кажи, що сталося?

— Нічого, — відповів Аріс після короткої паузи. І це «нічого» прозвучало так штучно, що я б засміявся, якби не бачив, як він нервово стискає руки за спиною.

— Арісе… — почав я з підозрою, але він раптом заговорив сам.

— Просто... сьогодні ввечері буде вистава. На головній площі. Театр мандрівних акторів. Якщо тобі цікаво... ми могли б піти.

Я кліпнув. Навіть двічі.

— Ти ж не любиш такі дійства, — сказав я повільно, дивлячись на нього з відвертим здивуванням.

І тоді я помітив, як Аріс… червоніє. Мій непохитний, холодний Верховний маг, червоніє.

— Ти їх любиш. І коли я почув, що сьогодні буде вистава... подумав, що тобі, можливо, стане цікаво.

Я відчув, як серце раптом зробило дивний кульбіт. Невже Аріс хоче догодити мені? 

— Я піду. Із задоволенням. — Аріс підняв на мене погляд, трохи здивований, трохи невпевнений. — І, — додав я, зробивши крок ближче, — буду вдячний, якщо ти будеш поруч.

***

На площі було людно, як на королівському святі. Здавалось, уся столиця зібралася біля сцени: сміх, вигуки, гомін, запах медових ласощів і смажених горішків, – усе змішалося в єдину хвилю гамору.

Я, якщо чесно, не чекав, що буде настільки багато людей. І точно не чекав, що Аріс, який терпіти не міг натовпів, узагалі сюди прийде. Але він прийшов. І, що дивніше, не скаржився.

Мій маг навіть не накинув каптур мантії, хоча кожен другий, хто його впізнавав, одразу починав шепотітися. Та Аріс тільки зітхнув і, замість того, щоб розвернутися та піти, взяв мене за лікоть і повів крізь натовп.

— Йди, — сказав він спокійно. — Ти маєш бачити більше, ніж потилиці людей.

Його рука на моєму лікті була теплою, впевненою. І від того простого дотику мене ніби пронизав струм.

Ми дісталися ближче до сцени, де почалася вистава. Актори грали чудово: рухи плавні, жарти дотепні, музика весела. Публіка реготала, хтось кидав у сцену квіти, діти тупотіли від захвату.

Я намагався дивитися, чесно намагався. Але кожного разу, коли думки починали плисти за сюжетом, я відчував за спиною тепло.

Аріс стояв майже впритул, позаду мене. Його присутність відчутна, спокійна, але така близька, що від неї хололо в грудях. Його подих ковзав по моїй шиї, коли він нахилявся, щоб щось сказати, і я майже не чув слів, тільки звук його голосу, глибокий і низький.

Я спіймав себе на тому, що не бачу сцени, бачу тільки відблиски світла в його очах, коли Аріс схиляється трохи ближче. І коли я дозволяю собі опертися назад, ледь, ненароком, його руки інстинктивно знаходять мої плечі, щоб утримати рівновагу.

Натовп шумів, актори вигукували репліки, а я відчував лише одне – спокій, що межує з небезпекою. Бо поруч зі мною стояв мій маг. Той, чий дотик я вже не міг сприймати спокійно.

***

Вистава, яка починалася з жартів та пісень, непомітно змінилася. Веселість розтанула, поступившись місцем тихій музиці й словам, у яких уже звучала ніжність.

Актори на сцені стояли близько один до одного, занадто близько, і коли їхні пальці з’єдналися, щось у мені завмерло. Я відчував, як повітря навколо стало теплішим. Як сцена, натовп, шум – усе кудись зникло, лишивши тільки цей момент, наповнений дивною напругою.

А потім вони поцілувалися. Просто, природно, але в мене перехопило подих, наче цей поцілунок був не їхнім, а моїм.

І, найгірше, у голові на мить блиснув образ. Не акторів, а нас. Я й Аріс. Його рука на моїй щоці. Його подих. Його губи. Коротка, заборонена мить, така яскрава, що я навіть не встиг її зупинити.

А потім я відчув страх. Справжній, холодний, раптовий. Бо якщо я це подумав, то Аріс, без сумніву, це почув.

Я різко обернувся і зустрів його погляд. Аріс був спокійним. Надто спокійним. Жодного натяку на осуд, жодного сарказму чи навіть натяку на те, що він щось знає.