Розділ 43

Ноа

Я не знав, як до Аріса підступитися. Серйозно, я міг викликати грозу, підпалити пів лісу, навіть розізлити самого короля і все одно це було простіше, ніж розтопити серце Верховного мага.

Нелюдимий, замкнений, постійно втомлений, ніби весь світ тримає на своїх плечах і ще боїться, що той світ зламається, якщо він раптом засміється. А я… я не вмів інакше. Я завжди говорив прямо, діяв від серця, навіть коли це серце не мало плану.

До цього я ні за ким не залицявся. І точно не за чоловіками. Але з Арісом усе якось інакше, він не вписувався ні в правила, ні в здоровий глузд, ні в межі мого терпіння.

Так, я розумів: для нього це, можливо, проблема. Мене ж не турбувала стать, мені просто… подобався Аріс. Його розум, його спокій, навіть його дратівливість, за якою ховалася турбота. А ще те, як він дивився, коли забував, що я дивлюся на нього.

Я чесно намагався знайти «розумний» підхід, але потім вирішив: якщо вже не знаю, як діяти, треба виглядати так, щоб він хоча б звернув увагу.

Конкурувати з пишногрудими графинями? Ні, дякую. Але я все одно гарний, і приховувати це злочин.

Тож я пішов до кравчині. Жінка, мабуть, досі не відійшла від того, що я попросив пошити корсет. Не класичний, не жіночий, просто... елегантний. Щоб підкреслював талію, трішки спину, натякав, але не був вульгарним. Разом із ним вона пошила кілька гарних сорочок з легкого шовку, із тонкими комірцями, які відкривали ключиці.

Коли все було готово, я ледве дочекався ранку. Прокинувся з першими променями, швидко зібрався: білі шовкові штани, свіжа сорочка, поверх неї затягнув чорний корсет. Волосся заклав назад, щоб не спадало на очі.

Глянув у дзеркало і задоволено кивнув сам собі. Так, це мало спрацювати.

Далі я рушив до кухні. Слуги, щойно мене побачили, майже синхронно зависли. Один навіть мало не впустив миску з кашею.

— Пане Ноа? Ви… так ранок… У вас щось сталося? — спробував сказати кухар, але я лише всміхнувся.

— Зробіть мені сніданок на тацю, — спокійно відповів я. — Я віднесу його Верховному магу.

— Самі? — перепитала покоївка, ховаючи посмішку.

— Сам, — підтвердив я, підіймаючи підборіддя. — І бажано, щоб виглядало так, ніби його приносить найтурботливіший фамільяр у світі.

Вони перезирнулися, але заперечувати не стали. Незабаром переді мною стояла срібна таця: кава, хрусткі тости, мед, трохи фруктів і навіть маленька квітка у вазочці.

Я вдихнув глибше. Так, це вперше, що я хотів принести сніданок у ліжко своєму магу.  І якщо він знову назве це підозрілим, ну що ж, цього разу я справді підозрілий.

***

Аріс

Стукіт у двері мене розбудив. 

— Увійди, — пробурмотів я, не розплющуючи очей.

Двері відчинилися і я мало не підскочив на ліжку. У дверях стояв Ноа. З тацею. При повному параді. І з таким виглядом, ніби зібрався не до мене, а на королівський захід.

— Що це… — я потер очі, переконуючись, що не сплю. — Чому ти не спиш? І що, власне, відбувається?

— Добрий ранок, — усміхнувся Ноа так, що я на мить забув, як говорити.

Він підійшов ближче, поставив тацю просто мені на коліна, потім без запитань відчинив штори. Світло вдарило в очі, і я скривився.

— Ноа, — прохрипів я, — я ціную твоє бажання вбити мене сонячним промінням, але, можливо, це варто було б робити після кави.

— От і добре, що я її приніс, — задоволено відповів він, сідаючи поруч на ліжко.

І тільки тоді я нормально подивився на нього, і завис. Він… виглядав по-іншому. Занадто по-іншому. Волосся акуратно закладене, сорочка тонка, біла, трохи спущена на плечі, над нею чорний корсет, який підкреслював його талію так, що я на мить забув, як дихати.

Ноа, безперечно, знав, що виглядає добре. І ще гірше знав, що я це бачу.

Мій погляд мимоволі ковзнув униз і я, чорт забирай, навіть проковтнув слину. Юнак із талією тоншою, ніж у деяких леді, сидів на моєму ліжку з ранковим сніданком і посмішкою, що викликала неоднозначні почуття.

Я різко підійняв голову, відчуваючи, як обличчя нагрівається

 — Що, в біса, відбувається?

— Я просто захотів тебе побалувати. Сніданок у ліжко, турбота, нічого особливого.

Верховний маг, права рука короля, гроза демонічних істот і ось я сиджу, червоніючи, поки мій фамільяр у корсеті ставить переді мною каву з тостами.

***

Я, здається, забув, як правильно тримати чашку. Ноа сидів поруч, ближче, чим плутав всі думки в моїй голові.

— Ти, здається, знову завис, — промовив Ноа, нахиляючись до мене. — Кава холоне.

Я кашлянув, намагаючись звучати не жалюгідно.

— Я просто... не звик, що мій фамільяр приносить мені сніданок у ліжко. І виглядає при цьому, — я кинув короткий погляд на корсет, — так дивно.

— Тобто гарно? — швидко підхопив Ноа, і в його очах промайнув блиск.