Розділ 39

Ноа

Здавалося, цього разу все мало бути спокійно. Без скандалів, без нервів, без “Ноа, поводь себе пристойно”. Аріс навіть пообіцяв і я йому повірив. 

І все йшло добре, аж поки якась графиня, з тих, що за верству пахнуть трояндами й самовпевненістю, не запросила Аріса на танець. І він, звісно, з радістю погодився. 

Я стояв біля столу, стискаючи келих з вином, і спостерігав, як вони рухаються по залі. Двоє таких гарних, статних, благородних. Очі в очі, посмішка на вустах, тихий шепіт у вухо.

Мене, здається, аж перекосило.

— Ну звісно, — пробурмотів я собі під ніс. — Нічого нового. Побіг до танцю із першою ж, що блиснула декольте.

Я настільки загруз у власному роздратуванні, що навіть не почув, як поруч хтось зупинився.

— Виглядаєш так, ніби от-от підпалиш чиюсь сукню, — зі сміхом озвалася Ванда.

Я здригнувся й швидко схилив голову.

— Пані Вандо, радий бачити вас.

Вона посміхнулася, дивлячись туди ж, куди і я: на центр зали, де Аріс кружляв разом із тією, чиє ім’я мені навіть знати не хотілося.

— Як ти зараз почуваєшся? — спитала Ванда.

— Краще, — відповів я. — Завдяки Арісу.

— Він мало не збожеволів від страху, тоді, коли ти зник. Я ніколи не бачила його таким. Навіть під час битви.

Я не відповів. Тільки дивився на їхні тіні у світлі люстри. І всередині щось боляче стиснулося. Приємно від слів Ванди і водночас нестерпно від того, що бачу.

— А хто вона? — спитав я, нарешті відриваючи погляд. Все ж цікавість в мені перемогла.

— Графиня Аврора з роду Вестеларів, — відповіла Ванда невимушено, ніби говорила про погоду. — До речі, вона давно має почуття до Аріса.

— Серйозно? — вирвалося в мене.

— Цілком, — кивнула відьма. — Але Аріс, як завжди, занадто сліпий, щоб помічати очевидне. Все, що стосується серця, для нього наче чужа мова.

Я стиснув келих сильніше.

— Може, і добре. Інакше б цей вечір став ще цікавішим.

Ванда посміхнулася ширше.

— Ревнуєш, Ноа?

— Я? — я ледь не захлинувся обуренням. — Ні, звісно. Просто… спостерігаю за тим, як Верховний маг розважається в компанії пишногрудої брюнетки.

— Обережно, — прошепотіла Ванда. — Бо в тебе це на обличчі написано.

Я насупився й зробив ковток вина, ховаючи погляд у келиху

— В Аріса взагалі… були жінки?

Ванда на мить замовкла, потім кивнула.

— Була одна відьма, яку він страшенно кохав. Та так, що навіть не намагався це приховати. А вона… просто гралася ним.

У грудях неприємно стислося.

— Гралася?

— Меліса хотіла влади. Аріс тоді став Верховним магом, увійшов у раду короля. Вона бачила в ньому сходинку. Спершу лестила, вдавала ніжність, а потім спробувала зачарувати самого короля. Я попереджала Аріса, але він не вірив. Коли правда вийшла назовні – це зламало його.

Я мовчав. Просто дивився, як вони танцюють, Аріс і графиня Аврора. Вона сміялася, він нахилявся ближче, і хоч я знав, що це просто ввічливість, щось у мені стискалося до болю.

Ванда продовжила тихо:

— Після того Аріс закрився. Став холодним, стриманим. Навчився тримати дистанцію. Усі думали, що йому байдуже, але я знаю, він просто більше не хотів, щоб хтось мав владу над ним.

— Тобто… ніхто після неї? — спитав я, хоча вже здогадувався про відповідь.

— Ніхто. Лише робота, політика і самотність. Арісу здавалося, що всі поруч із ним лише через титул. І, мабуть, тому він викликав тебе. Хотів бодай когось, хто буде поруч не через вигоду.

Я підняв погляд на Ванду.

— Думаєте, я йому потрібен лише як фамільяр?

— Думаю, ти йому потрібен більше, ніж він сам розуміє, — відповіла  відьма м’яко. — І якщо комусь і вдасться пробити лід у серці Аріса, то саме тобі, Ноа.

— А якщо я… ну, гіпотетично… сподобався б йому як чоловік? — спитав я, намагаючись говорити байдуже, але голос усе одно зрадив мене.

Ванда усміхнулася ледь помітно, але тепло.

— Усе залежить від тебе, Ноа. Якщо зможеш розтопити ту кригу, то отримаєш любов, яку ніхто й ніколи не бачив у ньому.

Я дивився на Аріса, який усміхався комусь іншому, і відчував, як у мені наростає рішучість. Не заздрість, не образа, а бажання бути поруч по-справжньому.

— Тоді я знайду спосіб, — сказав я тихо. — Як би складно це не було.

Ванда кивнула.

— О, я не сумніваюся, що в тебе це вийде.