Розділ 27

Аріс

Я стояв на веранді, тримаючи чашку чаю, що пахнув гвоздикою й лавандою. Дивився, як легкий туман огортає осінній сад, і вперше за довгий час дозволив собі просто… стояти. Без думок, без справ, без магії.

Тиша була настільки приємною, що навіть думка про ранкові документи не зіпсувала настрій. Та, як завжди, спокій не тривав довго.

Здалеку долинув стукіт копит, і за кілька хвилин у двір заїхав гонець. Кінь важко дихав, вкритий потом, певно, їхав без зупинок. Я поставив чашку на бильця й спостерігав, як чоловік зістрибнув із сідла, низько вклонився й, ледь переводячи подих, подав мені сувій.

На червоній восковій печатці чітко виднівся герб сусіднього королівства.

Я насупився.

— Від кого?

— Від Її Величності, — коротко відповів гонець. — Вона наказала передати негайно.

Я розламав печатку, розгорнув пергамент і почав читати. Уже після перших рядків пальці злегка стиснули край аркуша.

“З сумом повідомляємо, що Верховний маг Себастьян спочив з миром. Королівство перебуває в жалобі. Ми запрошуємо Верховного мага Аріса з сусідніх земель та Верховну відьму Ванду прибути, щоб провести шанованого Себастьяна в останній шлях.”

Я перечитав рядки ще раз, наче сподіваючись, що вони зміняться. Але чорнило залишалося тим самим.

Себастьян… Старий дурень. Скільки разів він повторював, що “смерть не така страшна, як бездіяльність”? Ще жартував, що одного дня сам напише трактат із потойбіччя. А тепер залишився тільки цей сухий лист.

Я повільно склав пергамент і подивився кудись у далечінь, туди, де крізь туман пробивалося сонце. Усередині все було тихо, але відчувалася дивна порожнеча, як після розмови, якої не встиг закінчити.

— Передай, — сказав я гінцю, — що я прибуду.

Гонець вклонився й швидко зник за воротами, залишивши після себе лише запах пилу та кінського поту.

Я ще довго стояв із чашкою, що давно охолола, дивлячись, як туман тане між дерев.

Себастьян був не просто колегою. Він був першим, хто повірив у мене, коли я тільки-но отримав свій титул. І тепер, коли його не стало, світ здавався… трохи блідішим.

Треба буде повідомити Ванду і короля. 

***

Ноа

Я прокинувся рано за своїми мірками. Сонце тільки-но пробивалося крізь шибки, а десь у дворі вже чулося іржання коней. Спершу я не надав цьому значення, але потім побачив у вікні Аріса.

Він стояв біля стайні, у звичному темному плащі, говорив щось до конюха, а потім рвучко сів у сідло й зник за воротами, навіть не озирнувшись.

Я здивувався. Аріс не з тих, хто виїжджає кудись без попередження, тим паче на світанку. Але… можливо, щось сталося.

До обіду я вже ходив по маєтку, як лев у клітці. Хотілося пожартувати, підколоти, сказати щось, щоб витягнути мого мага зі звичної похмурості, але цього разу навіть мені відчувалося: щось не так.

Коли двері знову відчинилися, і Аріс увійшов, я відразу зрозумів, що він не просто втомлений, а спустошений. 

Аріс мовчки піднявся нагору. Я трохи постояв, а потім набрався сміливості й пішов за ним. Постукав у двері його спальні.

 — Арісе?

— Заходи, — долинув глухий голос.

Я зайшов. Мій маг стояв біля ліжка, вже переодягнений у чорний траурний камзол. На столі лежала відкрита сумка, в яку він складав кілька речей. Його обличчя було серйозним, а в очах читалася туга.

— Що трапилося? — тихо спитав я, роблячи крок ближче.

Мій маг затримав подих на мить, ніби намагався знайти слова. Потім поклав у сумку останній предмет, невеликий темний футляр, і лише тоді відповів:

— Помер Себастьян, Верховний маг сусіднього королівства. — Я чув про нього – старий мудрець, колись учитель Аріса, людина, з якою той підтримував зв’язок навіть після отримання титулу.

Я підійшов ближче, поставив руку йому на плече.

— Мені шкода.

Аріс опустив погляд.

— Він був для мене… наставником. І, мабуть, єдиним, хто вірив у мене, коли всі інші бачили тільки зарозумілого юнака. — Аріс зітхнув. — Тепер я маю провести його в останню путь.

Я кивнув.

— Я поїду з тобою.

Аріс підняв на мене очі.

— Ні, Ноа. Ти залишишся.

— Що? — Я навіть не встиг стримати обурення. — Думаєш, я залишу тебе самого, коли ти їдеш на похорон того, хто був тобі близьким?

— Я не роблю цього зі злості.

Аріс підійшов ближче, настільки, що я міг відчути запах його парфумів. Він взяв мою руку і легко стиснув її.

— Із королівства одночасно виїжджають і Верховний маг, і Верховна відьма. Хтось має залишитися поруч із королем, якщо трапиться щось непередбачуване. Я довіряю тобі, Ноа.

Що? Він це зараз серйозно?