Розділ 18

Ноа

Ярмарок мене зачарував. Усе навколо кипіло життям: різнокольорові полотнища тентів маяли на вітрі, діти бігали з цукровими півниками в руках, хтось грав на дудці, хтось витанцьовував посеред кола, а повітря пахло медовухою й пряниками. Мені хотілося всього і відразу: спробувати маковий корж, купити різьбленого дерев’яного коня, виграти у гру з кидання кілець, розвеселити дітлахів, що дивилися на мене широко розплющеними очима.

І все це я робив би… якби поруч не йшов похмурий кам’яний ідол. Аріс, мій «дорогий» маг, натягнув капюшон мантії аж до самого носа, ніби боявся, що його впізнає кожна собака в окрузі. Його обличчя майже повністю сховалося в тіні, а постава кричала: «Я тут випадково. Я не маю нічого спільного з вами, простолюдинами».

Я не витримав і засміявся.

— Ти виглядаєш кумедно, — прошепотів я, нахиляючись ближче, щоб він точно почув. — Як гігантська ворона, яка втратила зграю.

Аріс миттєво огризнувся, навіть не повертаючи голови:

— Ти взагалі розумієш, хто я? Верховний маг, права рука короля. І ти хочеш, щоб я тинявся серед простолюдинів, як якийсь базарний крамар?

Мене перекосило від його тону.

— По-перше, — я зиркнув на нього, — ніхто не думає про тебе. Тут усі захоплені своїми справами й танцями. По-друге…

Я підняв руку, і маленький порух магії зірвав його капюшон. Клапоть тканини зіслизнув із голови Аріса й відкрив усім його похмуре, надміру серйозне обличчя.

— Ось так краще, — посміхнувся я.

Аріс завмер, обернувся до мене з виразом чистої образи. Він навіть щоки надув, мов дитина, якій не купили пряник.

— Ноа! — прошипів він. — Ти не розумієш, що наражаєш мене на…

— На що? — перебив я його. — На кілька додаткових поглядів? На те, що тебе вперше в житті побачать не при королівському дворі, а серед простих людей? Повір, це не вб’є твою репутацію.

Я зупинився, упер руки в боки й глянув йому прямо в очі.

— Спустися з небес, Арісе. І просто насолоджуйся миттю.

Маг стиснув губи в тонку лінію, але я бачив, як у його очах щось коливається. Наче в ньому боролися дві істини: суворий Верховний маг і той чоловік, який уночі гладив мене за вухом, коли я тремтів від грози.

А я стояв перед ним і думав: ну хоч раз дозволь собі жити. Не обов’язково бути тільки магом. Можна бути людиною.

***

Аріс

Я стояв серед цього ярмаркового хаосу, мов вкопаний. Люди сміялися, гомоніли, діти бігали між прилавками, а я відчував на собі десятки поглядів. Бо мій фамільяр, цей нахабний кіт у людській подобі, знову вирішив, що мої нерви – чудове місце для танців.

Ноа ж, ясна річ, на все це чхав. Його очі сяяли, немов дві іскри, а сам він встигав скрізь: то хапав якісь солодощі й жадібно куштував, то вже бігав з дітлахами, показуючи їм крихітні вогники магії, то вихоплював дівчину й крутив її в танці, сміючись так голосно, що навіть музика відходила на другий план.

Я лише зітхнув, намагаючись виглядати хоч трохи гідно, коли раптом поруч відчулася знайома хвиля магії. Я обернувся і справді. Поруч стояла  Ванда, Верховна відьма, уся в чорному, із волоссям, прикрашеним срібними шпильками. 

— Арісе, я дивлюся, твій фамільяр прекрасно адаптувався.

Я насупився, намагаючись вичитати з її очей, чи це комплімент, чи насмішка.

Ванда ж не дала мені часу на відповідь. Вона глянула на Ноа, який саме показував дітям, як із повітря з’являється іскристе перо, і посміхнулася щиро.

— Ти маєш у нього повчитися, — констатувала факт відьма. — Він хоч знає, як це жити. А ти, Арісе, тільки існуєш.

Мені закортіло заперечити, сказати, що моє існування – це служба королю, захист держави, магія, влада, сила… але слова застрягли посеред горла. Бо глибоко всередині я знав: відьма мала рацію.

Ванда зробила крок ближче, її погляд пронизував мене наскрізь.

— Ти будуєш стіни з обов’язку та гордості, а потім дивуєшся, чому всередині порожньо. Твій фамільяр зараз вільний, хоч і пов’язаний із тобою. Він сміється, бо сміється його душа. А ти, Арісе… коли востаннє сміявся не з обов’язку, не з іронії, а від щирості?

Я опустив очі, бо відповісти не міг.

— Ти боїшся втратити контроль, але саме це й тримає тебе в клітці. Подивися на свого фамільяр, Арісе. Ти кажеш, що він – твоя найгірша мука, а я бачу твій шанс стати живим. Не знехтуй цим.

І з тими словами Ванда розчинилася у натовпі, залишивши мене стояти, немов прибитого до місця.